Олена Степанів: кохання на війні
Як жінці здобути своє місце серед чоловіків? Чи можна знайти кохання на війні? І якою може бути ціна шлюбу з героєм? Дослідимо це на прикладі історії кохання першої в світі жінки-офіцерки, чотарки Української Галицької Армії Олени Степанів.
Олена Степанів народилася 7 грудня 1892 року на Львівщині у сім’ї священника. Спершу дівчина здобувала освіту у рідному селищі, потім поїхала навчатися до Львівського університету. Олена завжди була спраглою до навчання. Читала українських та польських авторів, цікавилася історією, географією, філософією. Окрім того була палкою патріоткою України.
Коли Олені виповнилась 18, вона вступила до патріотичної організації «Сокіл». А коли син Івана Франка Петро разом із друзями організували об’єднання «Пласт», Олена стала однією з перших його членкинь. Активна патріотична просвіта, фізичний розвиток, спілкування з однодумцями підготували Олену до подій, які вже за декілька років охопили світ.
Перша світова війна спалахнула, коли Олені було 22. Попри те, що жінок на фронт не брали, вона категорично не хотіла лишатися осторонь боротьби. Аби зробити собі стрілецьке посвідчення, дівчина сховала волосся під кашкет та пішла до фотоательє. Та фотограф упізнав у ній жінку й викликав поліцію… Але дівчина не здалася. В решті за неї поручився сотник Січових Стрільців Іван Чмола, з яким Олена потоваришувала ще в «Пласті». І Степанів таки домоглася свого – потрапила на фронт.
На фронті на Олену чекав подвійний виклик. Адже їй необхідно було не лише воювати. А ще й обстоювати своє рівне становище з побратимами. Вона не хотіла жодних поблажок. Не хотіла особливого ставлення. Не хотіла бути «слабкою статтю». Ба навіть навпаки, часом намагалася здаватися сильнішою, ніж була насправді.
Через роки Олена згадуватиме: «Я не мала ні найменших полегшень, ні привілеїв у порівнянні з рештою товаришів - мене не відсунено ні від якої стежі, від жодної варти, і якраз я цього бажала. Але ні разу я не заважала якихось натяків чи нетакту супроти мене. І я зі своїми друзями-чоловіками справді ділила всю долю й недолю».
Степанів була у війську в такому самому положенні, як і воїни-чоловіки. Їй вдалося не на словах, а на ділі показати рівність чоловіків та жінок. І хоча з тих пір минуло більш ніж 100 років, ми все ще продовжуємо ставити собі питання: як сучасній жінці здобути своє місце серед чоловіків? Як не стати жертвою сексизму чи харасменту? Як закріпити рівне становище?
По-перше, важливо демонструвати свій професіоналізм: виконувати роботу на високому рівні, показувати компетентність і надійність своїми справами, а не лише гучними заявами. По-друге, встановлювати чіткі кордони: не дозволяти зневажливого ставлення чи сексистських жартів, рішуче реагувати на недоречну поведінку. По-третє, ігнорувати гендерні упередження: інколи ми самі заганяємо себе у рамки гендерних стереотипів, тож час від цього відмовлятися.
Врешті за хоробрість Олену нагородили медаллю. Для побратимів вона стала взірцем рішучості та відваги. А для українців у тилу – легендарною «Степанівною». Про неї навіть почали складати пісні:
«Там до наступу, до бою
Ішла Степанівна.
Не знайдеться ж у Европі
Дівчина, їй рівна»
У 1915 році Олена потрапила до російського полону. Усім було добре відомо, яку жорстокість проявляли там до українських патріотів. І що багатьом із них так і не судилося вийти із тих буцегарень. Та на щастя Олени, львівські та віденські газети почали активно стежити за її долею і писати про її ув’язнення на своїх шпальтах. Це дало дівчині шанс вижити у пеклі.
Кажуть, Роман Дашкевчи потрапив до полону навмисне, аби побачитися з Оленою, в яку був закоханий. Та чи дійсно це було так, чи просто особистість легендарної захисниці обросла легендами в тому числі й романтичними – навряд чи ми дізнаємся. Та точно знаємо одне. Історія кохання полковника УНР, одного із засновників української артилерії Романа Дашкевича та першої в світі офіцерки, четарки Української Галицької Армії Олени Степанів – це не вигадка.
Роман був старшим від Олени. Рівно на 1 день. Родом, так само як і вона, походив зі Львівщини. Батько хлопця також служив священником. А сам Роман закінчив той самий Львівський університет, що й Олена. До війни Роман долучився в лавах Січових Стрільців. Та згодом Симон Петлюра за воєнні заслуги підвищив його до звання полковника.
Як бачимо, від початку в Олени з Романом було багато спільного. А спільні життєві погляди, цінності, цілі – те, на чому можна і варто будувати міцні стосунки. Звісно, це ще не вся конструкція, але точно – хороший фундамент для неї. Коли люди мають те, що їх поєднує, їм простіше розуміти одне одного, а також довіряти і йти на зближення.
Коли війна закінчилася, закохані побралися. А дружкою на своє весілля запросили майбутнього голову ОУН Євгена Коновальця. Невдовзі після весілля Роман та Олена повернулося до рідного Львову. І почало там спокійне, мирне життя. Щоправда, це виявилося непросто. Особливо для Олени. В одному зі своїх інтерв’ю Олена зізнається: «Привикала я до спідниці дуже тяжко. Почувала себе зовсім незворотно в жіночім одязі. І попросту не знала, що робити з особистою свободою. Наче б заважала вона. Довгого-довгого часу потрібно було, щоб знову тілом і душею повернутися до нормального стану»
Та Степанів захистила дисертацію, почала писати книги, влаштувалася викладати історію та географію, яку колись вивчала в університеті. Поступово вона призвичаїлася до побуту української жінки, до ролі дружини. А згодом і мами, коли у 1926 році у них з Романом народився син Ярослав.
Роман теж повернувся до своєї царину: юриспруденції. Він здобув ступінь доктора права, відкрив власну адвокатську контору. Проте не полишав і активної громадської діяльності. Видавав політичний часопис, очолював патріотичне товариство.
Та це ще був не фінал їхньої історії. У 1939 році почалася Друга світова війна. Перспектива приходу до Львову радянських військ поставила перед Романом вибір: лишитися у Львові і бути схопленим радянською владою, чи виїхати на захід і зберегти життя. Він обрав друге. І рушив до Австрії. Олена ж залишилася на Батьківшині.
У 1939 році Львов було включено до складу радянського союзу. А після завершення війни, як і можна було очікувати, каральна радянська система не оминула українську патріотку Степанів. Її, разом із сином, запроторили до Мордовського табору. Зокрема - через шлюб із Дашкевичем – полковником армії УНР, петлюрівським воєначальником, ворогом радянського союзу.
Часом ціна шлюбу з героєм дійсно може бути досить високою. І мова йде не лише про переслідування, як у випадку Олени. А й про про емоційні, соціальні, побутові виклики. Від проявів у воїна ознак ПТСР до складнощів його адаптації в тилу. Від страху за його життя до вимушеної розлуки. Однак при обопільній психологічній роботі та взаємній підтримці у пари є всі шанси впоратися і зберегти стосунки.
Олена з сином провели у таборі довгих сім років. А коли вийшли, оселилися разом у Львові. Із Романом Олена так більше ніколи і не побачилася.
Минають роки. Та принципи формування стосунків лишаються незмінними. Якщо хочете дізнаватися про це більше, а також збагачувати свої знання з української історії - слідкуйте за новими історіями проєкту «Психологія українського кохання» на YouTube-каналі: youtube.com/@olenashershnova.
