Любовний шлях Кобзаря: як перше кохання вплинуло на долю Тараса Шевченка
Чи варто намагатися повернути перше кохання? Як невдалий досвід може стати на заваді подальшому щастю? Дослідимо це на прикладі історії кохання видатного українського поета, художника, борця за права людини Тараса Шевченка.
Тарас народився 9 березня 1814 року на Черкащіни у родині кріпаків Григорія та Катерини. Життя на панщині було надзвичайно непростим. Але для 13-річного хлопця, який вперше закохався, все навколо набуває нових сенсів. Дівчину, що викликала у Тараса перше почуття, звали Оксаною Коваленко. Вона жила неподалік від садиби Шевченків. Та в якийсь момент перестала бути для Тараса просто сусідською дівчинкою. Саме їй Кобзар присвятив вірша «Мені тринадцятий минало».
У 1829 році Пан Енгельгардт, в якого Шевченко служив козачком, виїхав з Кирилівки і забрав хлопця з собою. Проводжаючи Тараса, Оксана сказала, що він, напевно, знайде собі в далеких краях іншу, а її забуде. В цих словах, звісно, була частка правди: в житті Шевченка й справді буде чимало жінок. Але образ Оксани назавжди лишиться в серці поета.
Прибувши до Варшави, Тарас почав призвичаюватися до нового середовища. В 1830 році Енгельгардт відправив його вчитися малярства. А у 1838 році художник Брюллов і поет Жуковський помітили талановитого кріпака та викупили його у Енгельгардта. Тарас отримав омріяну свободу. Але тут же зіштовхнувся з першими труднощами вільного життя. Так, виїхавши з маєтку свого колишнього пана, він фактично опинився на вулиці. Поета виручив художник та педагог Іван Сошенко, який теж відіграв свою роль у його звільненні. Він люб’язно запросив Тараса пожити деякий час у себе. Сором’язливо додавши, що в його квартирі живе дехто ще.
Цим «деким» виявилася дівчина Маша. Сирота, вона приїхала в Україну з Німеччини і не мала тут даху над головою. Іван розділив із нею свій куток, плекаючи наміри одружитися на чарівній німкені. Та коли до них переїхав Шевченко, дівчина одразу зацікавилася гостем. Тарас був значно молодшим за Сошенка. До того ж був дотепним та харизматичним. Врешті Маша і Тарас стали коханцями. Коли ж про це стало відомо Іванові, Тарас був змушений шукати інше житло.
Тим часом мистецька кар’єра Шевченка стрімко пішла вгору. І він все частіше почав отримувати вигідні замовлення. Так, одного разу намалював його портрет Шевченка попросив князь Микола Рєпнін. Художник погодився і на час роботи переїхав до княжого маєтку, що знаходився в Яготині. Привітний, розумний та комунікабельний Шевченко справив на Рєпніних прекрасне враження. Особливо він сподобався князевій дочці Варварі.
Княжна Варвара Рєпніна була високоосвіченою людиною, талановитою письменницею та… самотньою жінкою. Між Варварою та Тарасом одразу зав’язалися досить теплі відносини. Та вона хотіла більшого, аніж дружби. Варто зауважити, що княжні було 35, а Шевченку – 29. І жінка увесь час підкреслювала їхню із різницю у віці. Вона без кінця повчала Шевченка, постійно давала йому поради та настанови. Тараса ж це обтяжувало. І він і надалі залишав Варвару у френдзоні.
Симпатія ж самого поета належала витонченій красуні Ганні Закревській. Та Ганна, як і попереднє захоплення Кобзаря, була на той момент не сама. І це вже скидається на тенденцію: постійно обирати жінок, які перебувають у стосунках. Інколи так відбувається через бажання чоловіка самоствердитися. Мовляв, я кращий за твого обранця, тому ти надаси перевагу мені. А інколи – через підсвідоме бажання убезпечити себе від взаємин як таких. Схоже це і був випадок Кобзаря. А жінки у відносинах сприймалися ним, як безпечні об’єкти, з яким повноцінні стосунки будувати точно не доведеться. Чому ж Шевченко не хотів ні з ким стосунків? Відповідь можна знайти у його віршах, які він навіть через багато років продовжував присвячувати своїй Оксанці.
«А я так мало, небагато
Благав у Бога. Тільки хату
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку...» –
Майже п’ятнадцять років минуло з тих пір, як він покинув рідне село. І ось у 1843 році Тарас нарешті зважився навідатися до Кирилівки і знайти Оксану. Та коли поет прибув до села, то дізнався, що дочка їхніх сусідів Коваленків три роки тому вийшла заміж за Карпа Сороку, кріпака із села Пединівки. І тепер разом із ним виховує двох донечок.
«Чи правда, Оксано? Чужа чорнобрива!
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині, бувало, щасливий,
Як побачить диво – твою красоту»
Спроба повернути перше кохання провалилася. Хоча, із самого початку вона була приречена. Адже бажаючи повернути людину, з якою ми колись були щасливими, насправді ми намагаємося повернути собі колишнього себе. Ту свою юність, наївність, щирість, той свій стан. Нам здається, що людина, яка була учасником тих подій, зможе відтворити нам все, що було пережито. Та навряд чи це можливо, адже ми змінилися. Та й інша людина теж. І, звісно, можна зайти своє перше кохання і навіть побудувати з ним стосунки. Але вони будуть новими, не тими, як колись.
24 березня 1847 року за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві Шевченка заарештували та відправили солдатом до Орської фортеці. Потяглися тяжкі роки заслання. Холодні камери, знущання наглядачів, тяжкі роботи виснажували поета. Тарас осунувся та постарів. Він спробував знайти віддушину у стосунках із черговою заміжньою жінкою – дружиною одного з комендантів Агатою Усковою. Та цей зв'язок лише стресував поета.
У 1857 році Тараса Шевченка нарешті звільнили. Поет приїхав до Нижнього Новгороду, де мусив чекати офіційного дозволу повернутися додому. Основною його розрадою став місцевий театр. На одній із вистав Шевченко, як завжди, мляво спостерігав за акторами. Аж раптом... На сцені з’явилася 15-річна акторка Катя Піунова. Як дві краплі води схожа на його Оксану. І серце поета забилося швидше.
Чому ми закохуємося у людей, що нагадують нам наших попередніх партнерів? Так буває, якщо у колишніх стосунках лишилася незавершеність. Щось не сказано, не зроблено, не прожито. І тоді підсвідомо ми прагнемо це завершити, відтворивши схожі взаємини зі схожим партнером. Та це так не працює. Натомість можна і варто завершити і прожити всі процеси на особистій терапії.
Після вистави Тарас познайомитися з Катрусею особисто. Він почав активно опікуватися її кар’єрою, брати дівчину з собою на заходи, представляти її своїм знайомим з театрального світу. Так, саме Тарас порекомендував Піунову Щєпкіну, коли той шукав актрису на роль Тетянки у п’єсі «Москаль-Чарівник». І саме ця роль в результаті принесла дівчині загальне визнання. Також Шевченко неодноразово відправляв клопотання стосовно Катрусі директорові Харківського театру. А після чергової вистави за участі дівчини написав емоційну рецензію «Беніфіс панянки Піунової» і розмістив її в одній із місцевих газет.
Врешті Шевченко прийшов до Піунових для серйозної розмови. Та батьків Катерини лякала величезна різниця у віці – майже 30 років. А сама дівчина, як вона висловилася, не бачила в Шевченкові «нічого женихівського». Зокрема через його просту шапку та змазані дьогтем чоботи.
Спекотного червня 1860 року Шевченко приїхав у дачне селище Стрельна до своїх друзів поміщиків Карташевських. І зустрів там 19-річну Ликеру Полусмак, яка працювала у сім’ї наймичкою. І знову поет побачив до болю знайомі риси. І знову сповнився надії. Невдовзі Тарас освідчився. Ликера відповіла згодою.
Щастю Шевченка не було меж. Він винайняв для Ликери окрему кімнатку. Мало не щодня приносив нареченій букети, подарунки, одного разу навіть написав її портрет. Аби Ликера могла самовдосконалюватися, Тарас найняв їй приватного вчителя. І все не міг дочекатися дня весілля.
Тарас не помічав, що дівчина була абсолютно байдужою до «старого, поганого та ще й сердитого» нареченого, як вона називала Шевченка в розмовах із хазяйкою квартири. А його почуття вона цінувала менше, аніж черговий букет квітів. Ще до шлюбу Ликера закрутила роман із тим самим вчителем, якого для неї наймав Тарас. І одного разу поет зненацька застав коханців.
Після розриву з Ликерою здоров’я Шевченка похитнулося. Психоемоційний стан поета відгукнувся фізичними розладами. Він почав скаржитися на біль у грудях, на задуху. І менше ніж за чотири місяці серце Тараса зупинилося назавжди. Йому було 47 років.
Минають роки. Та принципи формування стосунків лишаються незмінними. Якщо хочете дізнаватися про це більше, а також збагачувати свої знання з української історії – слідкуйте за новими історіями проєкту «Психологія українського кохання» на YouTube каналі: https://youtube.com/@olenashershnova.
