Що робити, якщо коханий повернувся з війни іншим: ПТСР, відстороненість і як жити далі
Повномасштабне вторгнення принесло нові виклики й змінило життя кожного. Так, у цьому безапеляційно винна росія, але кожен по-своєму проходить свій шлях і справляється з тим, що з ним сталося. Багато історій залишаються непочутими або замовчаними – інколи важко зізнатися навіть собі, як сильно лякає пережите. Здається, що якщо не надавати цьому значення, то «не так болить».
Одна з таких історій – шлях дружин військових. Це часто про дні, наповнені майже тваринним страхом за життя коханої людини, про очікування й необхідність заново організовувати побут на самоті. Багато жінок, які чекають, стикаються з тим, що не можуть допомогти там, де він є, і обирають підтримувати – власною стійкістю, своєю внутрішньою опорою. Щоб надихати й чекати. Але це виснажує: навіть якщо це спосіб допомогти коханому на фронті, усе одно доводиться тримати себе в руках, коли всередині все розривається.
Усе це накопичується у великий клубок напруги. А потім коханий повертається – і це вже інша людина. Війна змінює: навіть без видимих наслідків людина емоційно стає іншою. Як зазначає психолог і супервізор у методі ЕФТ Джордж Фоллер:
«З перспективи військового небезпечно занурюватися у вразливість і сильні емоції. На службі він позбавлений емоційної та фізичної близькості, тож, повернувшись після тижнів чи місяців, може здаватися відстороненим».
«Перемкнути вимикач» не вдається одразу. Партнерка, яка пройшла свій шлях очікування, відчуває відчуження й прірву. Інколи це звучить як: «Невже я стала для нього порожнім місцем?»
Одне – це відстороненість, а інше – глибші зміни: психічні чи фізіологічні травми. Такі діагнози, як ПТСР, неминуче впливають на поведінку. Іноді це означає новий шлях – примирення зі змінами, знайомство з «новою версією» коханої людини й відповідь собі на запитання: «Що робити, якщо мене лякає те, як він змінився?»
Я поспілкувалася з жінкою на ім’я Надія, чий чоловік повернувся з фронту дещо іншим.
«Коли я познайомилася з чоловіком, у нього вже був ПТСР, і минув десь рік відтоді, як він повернувся з війни. У нього траплялися флешбеки: у випадковий момент – наприклад, ми разом готуємо – він раптом завмирає й починає тремтіти. Просив у цей час його не торкатися. За кілька хвилин усе проходило. Це було дуже страшно».
Травма впливає і на психіку, і на тіло. Через сильний стрес страждає нервова система, тож можуть виникати флешбеки, нічні кошмари, різкі перепади настрою, спалахи гніву та труднощі з концентрацією. Бачити, як це відбувається з коханою людиною, – і боляче, і страшно.
«Іноді я боюся, що в нього буде якийсь напад, хоча такого ніколи не було. Якщо ми посваримося, боюся, що він може щось зробити. Він мене ніколи не бив, але я знаю, що таке буває, і це страшно. У нас маленька дитина – я переживаю і за неї. Я проти зброї вдома. Навіть коли він носить ніж, хвилююся, що він може комусь нашкодити».
Ситуації, яких боїться Надія, справді можливі. Після пережитого свідомість ніби розщеплюється й утворює болісну, іноді агресивну частину – «внутрішнього демона» або «Халка». Але це не означає, що всіх із таким діагнозом варто вважати небезпечними. Ми всі живемо у війні, й подібні стани можуть виникати через стрес, страх, безпорадність, втрату контролю – саме ця комбінація й лежить в основі психотравми. Ризики підсилюють алкоголь, контузії, тяжкі бої, повторні травми.
Що з цим робити: шлях до контакту і підтримки
Це не той випадок, коли «само пройде». Якщо йдеться про ПТСР чи інший розлад – необхідно звертатися до психіатра, приймати призначені ліки та бути в терапії.
«Мій чоловік досі приймає ліки, які призначив психіатр. Був період, коли він боявся залишатися з нашим малим і просив, щоб я була поряд – боявся нашкодити. Я теж дуже боялася. Потім настав інший період – зараз уже не боюся: він реабілітується і рухається далі».
Та окрім страху неконтрольованої агресії є ще самотність, відстороненість і розпач від неможливості «повернути» ту колишню близьку людину – почуття, що ріжуть по живому тих, хто чекає.
«Після поранення він просив приходити в госпіталь тричі на тиждень і казав, що грає в ігри. Було дуже сумно це чути. Я думала, що нарешті ми зможемо більше часу проводити разом. Я все розуміла, але все одно мене це ображало».
Джудіт Герман у книзі «Травма та зцілення» пише, що травма підриває базову довіру й основні прив’язаності – родину, дружбу, близькість. У найстрашніші миті багато хто благав маму чи Бога про порятунок. Коли порятунку не сталося – це розчарування «отруює» подальші стосунки. Водночас людина ніби розщеплюється: одна частина не витримує емоцій і близькості, інша – відчайдушно хоче бути прийнятою й любленою. Тому уникання – природна реакція того, хто пройшов війну, адже його психіка виснажена.
Можливо, вам здається, що фокус матеріалу на чоловікові, а не на жінці. Я роблю це свідомо – щоб показати, який тягар несуть ці жінки і що їм доводиться проживати щодня. А це шлях, який не афішують і на який справді закривають очі, бо серед усього цього зла здається, що треба бути вдячною за те, що людина повернулась, а власні страхи й переживання – «то вже таке».
Клариса Пінкола Естес у книзі «Жінки, що біжать з вовками» описує шлях дружини військового як метафоричну казку про «Місячного Ведмедя». Там жінка долає перешкоди, піднімається на холодну гору й день за днем вибудовує довіру з ведмедем – так, щоб він дозволив наблизитися, торкнутися і віддати волосину «для зілля», яке мало б розчаклувати її чоловіка. Коли вона приносить волосину, відьма кидає її у вогонь і каже:
«Зілля не існує. Повтори цей шлях зі своїм чоловіком».
Оце і є правда – ситуація вимагає пройти смугу перешкод, як у казці про ведмедя. А ще її ускладнює те, що в нашому суспільстві всі всіх засуджують. І навіть ті, хто мав би стати «посестрою» з подібним досвідом, іноді не приймають твій спосіб адаптації.
Як пройти цей етап і зберегти стосунки – або бодай себе?
Передусім – побачити, з чим справді доводиться мати справу. Цей шлях вимагає і поваги до себе, і піклування про себе. Варто усвідомити, що в шлюбі, де мали б бути «ми вдвох», з’явилися «інші». З його боку – пережите й спроби адаптації. Зі сторони партнерки – самотність, втома, спустошення. Коли у контакті так багато «зайвих», природно реагувати болем і бачити ситуацію гіршою, ніж вона є. Пройти це в парі можливо, лише об’єднавшись вдвох проти «інших».
Як зберегти себе?
Насамперед – бути почутою й побаченою у своєму досвіді та емоціях.
А що це може бути за вихор емоцій – і про що вони. Злість на чоловіка за його вибір, через який жінка опинилася в такому становищі, злість на себе, на несправедливість світу, відверта агресія до тих, кого ця історія оминула, злість на дівчат із подібним досвідом, але іншим способом триматися – усе це маркери глибокої вразливості. Коли втоми багато, агресія часто стає захистом. Вони лише кажуть про те, що « я дуже втомилася і я б так хотіла підтримки»
Це може бути й сором – від бажання «поставити крапку», що водночас зіштовхується з повагою до партнера та його досвіду. Жінка ніби застрягає між «хочу розлучення» і «це неправильно». Може з’являтися й бажання знайомитися з іншими чоловіками – бо самотність і брак емоційної підтримки роблять будь–кого вразливим, а так хочеться простої уваги й відчуття, що ти важлива. А може бути навпаки – багато любові й у цьому шляху, який може здається і сенсом, і місією.
Це все – живі реакції людей, з якими сталися погані речі, і які намагаються з цим упоратися. І навіть якщо вибраний спосіб спричиняє ще більше проблем – його завжди можна змінити.
Щоб з цим справлятися, добре мати щось ресурсне: свій маленький світ, куди можна «втекти» і перевести подих.
Дослідження показують: підтримка близьких, соціальні контакти й турбота про себе допомагають знайти опору під час шторму. Натомість стратегія «я впораюся сама» дуже рідко спрацьовує. Так, я рекомендую терапію, але підхід має бути системним: спорт, коло спілкування, соціальне життя. Немає близьких подруг – є кіно, театри, книжкові клуби.
Якщо вам важко – не мовчіть. Є ті, хто поруч.
Лінія психологічної підтримки «ВартоЖити» допомагає військовим і їхнім рідним впоратися з пережитим. Просто зателефонуйте за номером 5522 та оберіть опцію 2 – для військових та їхніх близьких.
Дзвінки безкоштовні з номерів Kyivstar, Vodafone, Lifecell.
Графік роботи: будні з 11:00 до 19:00.
Ви не самі. Поруч завжди є голос, який почує.
