Оксана Петрусенко: Успішна й покинута
Як досягти успіху, якщо доводиться починати з самого низу? Що робити, якщо цей успіху не може прийняти партнер? І як перестати повторювати один і той самий сценарій у стосунках? Дослідімо це на прикладі історій кохання української оперної співачки Оксани Петрусенко.
Оксана народилася 18 лютого 1900 року у Севастополі. Родина дівчинки жила бідно, і вже з 14 років та мусила працюювати в порту та на взуттєвій фабриці. Але майбутня прима мала мрію – співати. І вона співала: у церковному хорі, вдома під гітару, на аматорських концертах. А коли їй виповнилося 18, то вирішила повністю присвятити себе улюбленій справі. І втекла з дому разом із музично-драматичною трупою.
Та вже зовсім скоро Оксана усвідомила, що хоче більшого, ніж просто гастролювати з кочовими артистами. Попри відсутність спеціальної освіти та достатнього досвіду, вона рушила до Херсонського державного українського театру. Вбрана в стару шинель та солдатські чоботи, дівчина невигідно вирізнялася поміж решти співачок. До того ж подейкували, що штат вже було сформовано. Та Оксана не мала наміру здаватися.
А це, насправді, і є запорукою успіху: впевненість, наполегливість, рішучість. А ще - сміливість діяти нестандартно. Оксана так і зробила. Вона знайшла кабінет завідувача музичного відділу і рішуче постукала до нього.
Петро Бойченко, повнуватий немолодий чоловік, погодився послухати відчайдушну претендентку. Він сів за рояль, торкнувся клавіш і закохався. У дивовижний голос. Та у його власницю. Того ж дня Оксану було прийнято до трупи. А Петро Павлович почав нею опікуватися. Саме він категорично заявив, що зірка не може носити прізвище Бородавкіна, і запропонував їй похідне від свого імені – Петрусенко. А через деякий час Петро Павлович освідчився. І Оксана, попри відсутність палких почуттів до наставника, відповіла «так».
В театрі їхній шлюб сприйняли скептично. Та Петрусенко не зважала на плітки. Натомість продовжувала наполегливо працювати. І вже скоро їй почали доручати головні ролі, вона почала виходила на сцену разом із легендарними акторами. Один із них, Панас Саксаганський, назвав її «українським соловейком». А на прощання запросив до Київського театру.
За декілька років здоров’я вже немолодого Петра Павловича похитнулося і він полишив цей світ. Після його смерті театр проіснував недовго. Тож втративши чоловіка, Оксана незабаром втратила й сцену. Тоді співачка згадала давнє запрошення Саксаганського. Вона спакувавши речі і рушила до Києва.
Та бути примою в Херсоні – не означало з першого разу підкорити київську сцену. Петрусенко бракувало техніки. І вона змушена була день і ніч працювати над вокальними вправами. Ні на що, окрім музики, часу не лишалося. Та одного дня все змінилося.
Його звали Мефодій Семенюта-Барило. Молодий, вродливий, талановитий, він був зіркою Одеського оперного театру. Сотні жінок мліли від одного його погляду. Не стала винятком і Оксана. Мефодій також зацікавився високою статною співачкою.
Невдовзі Оксана зрозуміла, що вагітна. Вона поспішила повідомити новину батькові дитини. Та Мефодій не зрадів. Натомість почав наполягати, аби жінка позбулася дитини. А коли Оксана відмовилася робити аборт, пішов від неї.
16 січня 1925 року співачка народила хлопчика, якого назвала Володею. Не маючи жодної допомоги, Оксана падала з ніг від утоми. Інститут довелося покинути. До того ж співачці фактично не було на що жити. Але Петрусенко знову не здалася. Вона влаштувалася на роботу в гастрольну трупу і з грудним малям подалася за нею.
Під час одного з виступів, співачці запропонували стати солісткою в місцевому оперному театрі. І вона погодилася.
Дебютною роллю Петрусенко там мала стати роль Оксани в опері Чайковського «Черевички». На роль Вакули ж режисер запросив драматичного тенора Василя Москаленка. На репетиціях Петрусенко так заглиблювалася у свою роль, що навіть не помічала з яким захопленням дивиться на неї її партнер.
Невдовзі Петрусенко й Москаленко побралися. Василь всиновив маленького Володю, і вони зажили однією сім’єю. Ставши партнерами по життю, співаки продовжували бути партнерами й на сцені. Вони виступали разом у оперному театрі, співали в кінотеатрах перед сеансами, брали участь у різноманітних концертних програмах. Оскільки Москаленко був більш досвідченим, його ім’я друкували на афішах першим.
Та згодом першість чоловіка у дуеті похитнулася. Режисери почали цікавитися в першу чергу Петрусенко, залишаючи поза увагою Василя. Навіть коли їх запросили до рідного театру Москаленка, першу скрипку там відтепер грала Оксана. Для нього ж самого лишалися тільки другорядні ролі та епізоди. Чоловік почав виміщати своє невдоволення на Оксані. Майже щодня влаштовувати скандали. Петрусенко ж намагалася не розхитувати човна і в усьому догоджати Василеві.
Та коли партнер не може прийняти ваш успіх, замовчування не працює. Навпаки, важливо поговорити з ним про його почуття. В той же час не варто вважати, що ви у чомусь винні або щось зробили не так. Якщо ж взаємодія стає токсичною, є сенс подумати про її доцільність.
У 1934 році Оксану Петрусенко прийняли солісткою до Київського оперного театру. Разом із нею, щоправда, знову на другорядні ролі, взяли і її чоловіка. Та працювати в Києві виявилося складніше, ніж Оксана могла уявити. Високі вимоги до артистів, жорстка конкуренція, інтриги.
Ситуація вдома теж ставала дедалі більш напруженою. Василь цькував дружину. Згодом дійшло до того, що він почав принижувати Петрусенко в театрі при колегах. Цього жінка терпіти не стала. І подала на розлучення.
Оксана саме гастролювала у Львові, коли на одній з вечірок їй представили головного редактора газети «Комуніст» Андрія Чеканюка. Високий, елегантний, ерудований він одразу підкорив серце співачки. І незважаючи на те, що Андрій був молодшим на 6 років, а на його пальці виблискувала обручка, між ними почався роман.
Та історія повторилася. Як і багато років тому, все скінчилося, коли Оксана повідомила коханому про свою вагітність. Почувши це, Чеканюк сухо пояснив, що він публічна людина, і скандали йому не потрібні. Тож немовля він не визнає. А їм з Оксаною зустрічатися більше не варто.
Коли в житті повторюється один і той самий сценарій, це свідчить про певне переконання, яке міцно вкорінилися у підсвідомості. А події в житті його раз по разу підтверджують. Розірвати це «подієве коло» можна, змінивши переконання та почавши діяти по-іншому.
В той самий час у житті Оксани знову з’явився батько Володі Мефодій. Тепер, коли Петрусенко була не бідною провінційною хористкою, а прославленою столичною примою, він уперше за багато років згадав про неї та сина. Мефодій перепрошував за помилки і просив дати йому ще один шанс.
Настав день пологів. Все пройшло досить легко, і на світ з’явився здоровий хлопчик, якого жінка назвала Олександром. Напередодні повернення додому Оксані дали полуденок – склянку кефіру. Жінка випила і… майже одразу померла.
Офіційна версія причини смерті легендарної співачки – тромб, що закупорив коронарні судини. Та вірити в це не хотіли ні друзі, ні шанувальники Петрусенко. Чутки про те, що її отруїли все більше ширилися. Але так і лишилися просто чутками…
Труна із тілом Оксани Петрусенко буквально потопала у квітах.Тисячі шанувальників прийшли провести улюблену співачку в останню путь. Але жодного із її колишніх коханих у похоронній процесії не було. Мефодій Семенюта-Барило наступного ж дня після похорон поїхав з Києва, забувши всі обіцянки про всиновлення та вдруге покинувши Володю. Він більше ніколи не спробував зв’язатися з хлопцем, котрий через п’ять років помер від туберкульозу в евакуації.
Андрій Чеканюк вигнав їхнього з Оксаною 6-річного сина Олександра, коли прийомна мати привела його просити в батька бодай на шматок хліба.
Минають роки. Та принципи формування стосунків лишаються незмінними. Якщо хочете дізнаватися про це більше, а також збагачувати свої знання з української історії – слідкуйте за новими історіями проєкту «Психологія українського кохання» на YouTube-каналі: https://youtube.com/@olenashershnova.
