Психологія українського кохання: секрети femme fatale Марії Вілінської
У чому секрет фатальних жінок? Чому через них втрачають голову, йдуть від дружин, стріляються? Яким чином вони будують свої стосунки? Дослідімо це на прикладі легендарної української письменниці Марії Вілінської, відомої під псевдонімом Марко Вовчок.
Марія Вілінська народилася 22 грудня 1833 року у збіднілій дворянській сім’ї. Коли дівчинці було 5 років, помер її батько. Згодом мати вийшла заміж вдруге. Вітчим, відставний унтер-офіцер Дмитро Дмитрієв, виявився охочим до алкоголю. Коли Марійці було 12, вітчим напився і зґвалтував її. Згодом про це дізналася мати, але звинувачення посипалися не на ґвалтівника, а на власну доньку. У результаті дівчинку відправили в один із харківських пансіонатів. Коли термін навчання в пансіонаті закінчився, Марусю прийняла до себе її тітка: знатна дворянка Катерина Мордвінова.
У салоні Мордвінової завжди збиралося багато цікавих людей. Якось туди завітав і 26-річний стовбовий дворянин Опанас Маркович. Невдовзі Марія з Опанасом зустрілися знову в гостях у місцевого багатія Кірєєва. Цього разу в них було більше часу на спілкування. Коли настав час роз’їжджатися, небо раптом затягнуло хмарами. Господар запропонував гостям лишитися в нього. Уночі Опанас прокинувся від чиїхось кроків – до його кімнати прийшла Марія.
Те, що 15-річна дівчина так швидко наважилася на близькість із новим знайомим, не є дивним, зважаючи на її попередній досвід. Варто зауважити, що жертви сексуального насильства, як правило, обирають дві стратегії поведінки, аби впоратися зі своєю травмою: уникнення або гіперкомпенсацію. При уникненні жінка замикається в собі, не має готовності до статевого життя, тікає від близькості або й стосунків узагалі. При гіперкомпенсації, навпаки, її сексуальність розвивається пришвидшено. Таким чином вона підсвідомо ніби знецінює серйозність того, що відбулося. І цей захист дозволяє їй інтегрувати травму в життя.
Пара почала зустрічатися в будинку Кірєєва. Невдовзі про їхні інтимні побачення стало відомо Мордвіновій. Обурена поведінкою племінниці, вона попросила її негайно покинути будинок. Марія мусила переїхати до іншої своєї тітки. Відтоді коханці могли лише листуватися.
У листах Опанас був палким і емоційним: «Мила, мила, любочка, ясочка, серце… Моя ясочка – Манюпулечка», – звертався він до Марії. Марія ж лишалася стриманою і писала здебільшого про себе: «Милий Опанасе, чому це у мене такий дивний характер, усе мені здається, я випробувала, про що я не чула і не бачила, і все здається мені… начебто звичайно».
Невдовзі Опанас подав губернаторові прохання про дозвіл на шлюб із неповнолітньою Вілінською. Щойно дівчині виповнилося 17, вони побралися.
Якось художник Василь Тарновський шукав собі управляючого. Друзі порадили йому найняти Опанаса. Той запросив подружжя Марковичів переїхати до себе на Чернігівщину. Відтепер удень Опанас займався справами помістя, а ввечері вони разом із Марією ходили хатами місцевих жителів і записували за ними українські пісні й перекази. Жінка, наче губка, вбирала в себе український фольклор. Одного разу Опанас пішов за новими творами сам. А коли повернувся, то застав кохану в ліжку з 17-річним сином художника. Чоловік не став вимагати розлучення. Він лише висловив свою ноту протесту Тарновським, не взявши від них платні, і разом із дружиною залишив маєток.
Та життя Марії вже не могло бути таким, як раніше. Вона відчула пристрасть – до письменства. Дізнавшись багато про українську культуру, традиції, побут, вона понад усе прагнула відтворити цей колорит на папері. Опанас підтримав дружину в її починаннях. Коли в столі назбиралася достатня кількість творів, він надіслав їх своєму знайомому літератору Пантелеймону Кулішу, який саме відкрив власну друкарню. Куліш прийшов від рукописів у захват. Він захотів особисто обговорити з авторкою деякі моменти.
З першої ж зустрічі Марія і Пантелеймон стали коханцями. Куліш буквально втратив голову від Вілінської. Він придумав їй псевдонім, видав її першу книгу та почав активно опікуватися її кар’єрою. Зрештою, у чоловіка вже був подібний досвід. Колись він так само відкрив літературному світові свою дружину, яка тепер писала під псевдонімом Ганна Барвінок.
Марія ж, як і раніше, була пристрасною натурою, але зберігала емоційну стриманість. Пантелеймон так і писав до коханки: «Вашій душі бракує тепла… Досить мені мучитися божевільним захопленням до жінки, яка не здатна любити гаряче!» Та на ділі продовжував мучитися і навіть думав про самогубство.
Збірка Марко Вовчка, що видав Куліш, мала шалений успіх. Творами зацікавилися Шевченко, Герцен. Марію запросили до Петербурга. Там вона справила справжній світський фурор – і не лише своїми творами. Один із її нових шанувальників, автор роману «Батьки та діти» Іван Тургенєв, одразу почав умовляти Марію поїхати з ним до Європи. Письменник розумів, що не один він шукає прихильності Марії, тож іронізував: «Заспокойтеся: Шевченко не повіситься, Куліш не застрелиться, Костомаров… можливо, кинеться у воду, – але що ж робити?» Та Тургенєв не врахував іншого шанувальника жінки, польського хіміка Олевінського. Саме він і застрелився через нерозділену пристрасть до Марії.
Жінки дивувалися: «І що в цій жінці, що всі нею так захоплюються? Зовнішністю – проста баба, відбиток чогось простого… у товаристві мовчить, ніяк її не розговориш, відповідає тільки “так” і “ні”… А всі чоловіки божеволіють: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш заради неї розійшовся з дружиною…»
Та, схоже, «проста баба» мала те, чого не мали самі пліткарки: самодостатність, яка дозволяла їй тримати фокус на собі, своєму житті та власних інтересах. Амбітність, яка рухала її у письменницькій кар’єрі. Впевненість, завдяки якій вона не намагалася справити враження у товаристві, а просто була собою. Сексуальність, яку важко не помітити.
Зрештою, шлюб із Опанасом остаточно розпався. Та на той момент серце Марії вже було зайняте двоюрідним племінником Герцена Олександром Пассеком. Хлопець був молодшим. Його мати виступала проти їхнього зв’язку. Та попри все бурхливий роман швидко переріс у серйозні стосунки. Згодом пара перебралася до Парижа, де прожила разом наступні 6 років, поки хлопець не помер від туберкульозу.
Деякий час Марія лишалася у Франції, перекладала твори свого чергового шанувальника Жюля Верна. Урешті вирішила повернутися додому. На вокзалі вона зустріла троюрідного брата, відомого критика Дмитра Писарьова. Попри те, що Дмитро доводився їй дальнім родичем, він почав відчайдушно залицятися до жінки. Та їхні стосунки тривали недовго. Під час спільного відпочинку в Ризі Дмитро втопився.
Відтоді Марія оселилася сама і почала вести досить усамітнене життя. Якось до неї на літні канікули приїхав син Богдан, який на той час уже навчався в університеті. Разом із хлопцем прибули його друзі. Один із них, 21-річний випускник Морського училища Михайло Лобач-Жученко, безтями закохався у 39-річну Марію. І femme fatale відповіла хлопцеві взаємністю. Пара побралася, аби не розлучатися до самої смерті Марії, яка настала на 74 році життя.
Минають роки, але принципи формування стосунків лишаються незмінними. Якщо хочете дізнаватися більше про це, а також збагачувати свої знання з української історії – слідкуйте за новими історіями проєкту «Психологія українського кохання» на YouTube-каналі: https://youtube.com/@olenashershnova.
