Психосоматологиня Оксана Сивоус – про родові програми, які формують здоров’я, вибір і фінанси
Чому ми знову й знову обираємо не тих партнерів? Чому боїмося успіху або живемо з відчуттям, що «маємо» страждати? Чому навіть після зміни країни або професії проблеми не зникають, а лише «змінюють форму»?
На ці та багато інших питань відповідає нова наука – ментальна генетика. Це напрямок на межі психології, генетики та духовних законів, який допомагає зазирнути глибше й усвідомити: багато наших труднощів – це не випадковість і не особиста слабкість, а родові сценарії, що передаються з покоління в покоління.
Наша співрозмовниця – Оксана Сивоус, лікарка, психосоматологиня, консультантка з ментальної генетики. Вона допомагає людям знаходити першопричини їхніх станів, «розплутувати» травми предків і переписувати внутрішні закони, які формують долю.
У цьому інтерв’ю – про те, як думки й рішення наших бабусь і прабабусь продовжують жити в нас, чому «генетичний код – не вирок», і що потрібно зробити, щоб по-справжньому почати жити своїм життям.
– Психологія – поняття, знайоме кожному. Існує багато її напрямів, але психогенетика – відносно нове і ще не дуже широко обговорюване. Розкажіть детальніше, що це за напрям і в чому його особливість?
Ментальна генетика – це метод, який допомагає зрозуміти, чому в нашому житті відбуваються ті чи інші події. Він базується на трьох головних аспектах: фізиці, генетиці та духовних принципах.
Фізика пояснює, як працюють закони Всесвіту. Генетика показує, які програми закладені в наших генах і передаються від предків. Духовний принцип допомагає зрозуміти, де людина відхилилася від істини і чому в її житті виникають проблеми.
Дуже часто те, що з нами відбувається, пов’язане з програмами, які передалися нам по роду. Наприклад, певні страхи, установки, моделі поведінки, ставлення до себе й інших можуть бути «записані» у нашій ДНК – навіть якщо ми про це не знаємо.
Згадайте біблійне твердження: «За гріхи батьків і дідів відповідатимуть діти до четвертого покоління». Цей принцип підтверджує і ментальна генетика: багато життєвих сценаріїв закладаються ще до нашого народження.
Дослідження вчених показали, що лише третина наших генів відповідає за фізіологічні особливості – колір очей, зріст, схильність до захворювань. А от дві третини довгий час залишалися загадкою. Згодом з’ясувалося, що саме в них «зашифровані» наші емоції, ставлення до себе і світу, сприйняття життєвих подій.
Виходить, що працюючи з ментальною генетикою, можна розплутати спадкові вузли й усвідомлено змінювати своє життя, а не просто плисти за течією родових програм.
– І виходить, що ця частина і є тим генетичним кодом, який диктує все, що відбувається у нашому житті?
Так, можна сказати, що вона справді стає своєрідним «диктатором» – впливаючи на вибір професії, життєвий шлях, партнерів і навіть наші прагнення.
Ось уявіть: колись ваша бабуся мріяла, щоб її учні були успішними. Але в той час успіх означав бути помітним, а вирізнятись могло бути небезпечно. Тоді ця мрія не змогла реалізуватись.
Минають покоління – і народжується онука, яка відчуває своєю головною місією масштабувати людей, допомагати їм ставати успішними, робити з них зірок. Це і є бажання бабусі, яке нарешті починає реалізовуватись: «Ось воно! Тепер моя мрія ожила!»
Чим сильніше було бажання, яке не реалізувалося в минулому, тим сильніше воно передається далі по роду. Якщо, наприклад, ще прабабуся хотіла стати акторкою, потім бабуся – але їм це не вдалося, то в третьому або четвертому поколінні це вже стає потужним рушієм. Людина відчуває, що без цього вона просто не може жити, її буквально веде внутрішня сила.
І саме в цьому суть ментальної генетики – вона показує, як бажання наших предків можуть ставати нашим пальним, нашою енергією для досягнення цілей.
Або візьмемо стосунки.
Наприклад, якщо хтось із предків втратив чоловіка або мав складні стосунки, то через три–чотири покоління цей сценарій може продовжувати повторюватись. Це може проявлятися у постійному пошуку партнера, у бажанні рятувати його, у тяжінні до чоловіків з певними слабкостями.
Ось, наприклад, мій випадок. Моя прабабуся все життя віддавала борги за чоловіка, який їх накопичив. У той момент це стало її долею, її внутрішнім рішенням. І далі по роду ця модель почала передаватися: бабуся рятувала дідуся, мама – батька, я – чоловіка, а потім – дітей. У мене троє синів, і в якийсь момент я усвідомила, що продовжую цей сценарій – рятувати чоловіків.
Ми часто вчиняємо певні дії, не розуміючи, чому саме так. Здається, що це наш усвідомлений вибір, що ми самі приймаємо рішення. Але насправді генетичний код диктує наш вибір, нашу реакцію й навіть людей, яких ми залучаємо в своє життя.
По суті, 70% того, що з нами відбувається, – це не випадковість, а прояв спадкового сценарію. Ми думаємо, що живемо своїм життям, але значною мірою – це просто продовження історії наших предків. І усвідомити це – вже перший крок до того, щоб розірвати повторюваний цикл.
– Але тоді хтось може сказати: «О, якщо все наперед визначено, можна просто лежати на дивані й нічого не робити?» Звучить як певна константа. Генетичний код – це щось фіксоване, чи його можна змінити?
Дякую за запитання! Відповідь тут однозначна: змінювати можна і потрібно – на 100%. Зараз поясню, чому.
Так, справді, наш генетичний код передається у спадок, і в ньому закладені певні сценарії. Якщо просто подивитися, як складалося життя предків, то можна приблизно зрозуміти, які тенденції проявляться в нас. Для цього навіть не обов’язково звертатися до астрологів чи нумерологів – достатньо вивчити сімейну історію.
Але важливо розуміти, що гени працюють за принципом домінантності та рецесивності.
В одному поколінні можуть активуватися домінантні гени, які явно проявляють ті чи інші особливості. В іншому – певні гени можуть перебувати у пригніченому стані й не відігравати помітної ролі. Кажуть, що «природа відпочиває на дітях талановитих людей». Це не так. Просто їхні таланти можуть проявитися через покоління – у внуках.
Однак загальні родові тенденції завжди помітні, особливо в таких сферах, як:
- Фінанси – сценарії багатства чи бідності, легке або складне ставлення до грошей.
- Стосунки – моделі кохання, шлюбу, розлучень, сімейних конфліктів.
- Здоров’я – те, що прийнято називати спадковими хворобами, насправді часто пов’язане з родовими ментальними програмами.
Дуже часто ми чуємо: «Це спадкова хвороба». Але насправді за цим стоїть не просто ДНК, а глибинні ментальні патерни роду. Як мислили предки? Як вони сприймали життя? Ці програми продовжують працювати, формуючи реальність наступного покоління.
І от тут психогенетика дає унікальний інструмент: вона дозволяє змінювати навіть те, що здається невиліковним. Коли людина усвідомлює й переписує родові сценарії, можна прибрати будь-яку негативну програму – а разом із нею навіть серйозні захворювання.
– Навіть такі, як рак або СНІД?
Так, бо психогенетика працює з першопричиною. І тут знову варто звернутися до головного закону всесвіту: «Є тільки Бог, і немає нічого, окрім Бога. А Бог – це добро».
Якщо слідувати цій логіці, то все, що відбувається в житті, спочатку несе добро. Просто предки не завжди могли це побачити й усвідомити.
Але коли людина не розуміє, чому з нею це відбувається, яка мета й завдання конкретного досвіду, – вона сприймає цей досвід як негатив. І тоді він закріплюється в роду й передається далі – з покоління в покоління, допоки хтось не усвідомить справжню причину.
Тому генетичний код – це не вирок. Це інструмент, з яким можна працювати, усвідомлюючи й переписуючи родові сценарії. І чим більше розуміння ми привносимо у своє життя, тим більше отримуємо свободи.
– Поки хтось у роду не підніме свій рівень свідомості до такої міри, щоб прийняти цей факт – що все, що не трапляється, все від Бога і все є добро?
Так, поки хтось не підніме свій рівень свідомості настільки, щоб зрозуміти: причина всього, що з ним відбувається, – це він сам, а не інші люди.
І от зараз, якщо подивитися на ситуацію в психології, на те, що відбувається довкола нас… Я завжди, як лікар, ставлю собі запитання: кількість лікарів зростає? Зростає. Але при цьому в геометричній прогресії зростає кількість захворювань – причому невиліковних.
Кількість психологів зростає? Так. Але в геометричній прогресії зростає і кількість депресій, панічних атак, суїцидів тощо.
Тоді постає питання: що ж не працює? А не працює те, що люди шукають причину зовні. А все, що ми маємо зовні, – це результат.
Відсутність грошей – це результат. Погані стосунки – це результат. Хвороба – це результат. Банкрутство – результат. Війна – результат чого? Застарілих моделей поведінки та хибної інтерпретації, що закладена в наших генах.
– Зараз ми переживаємо дуже непростий період у країні. Виходить, що в багатьох людей активувалися генетичні коди, закладені їхніми предками? Чи можна припустити, що існує певний генетичний код нації, який також увімкнувся? Як пережити трагедію, коли це не просто новини, а стосується рідних і близьких? Як, попри біль, змінити щось у собі та в своєму родовому сценарії?
Найголовніше – нам потрібно зрозуміти, що всьому є причина. У війни також є причина й завдання.
Якщо ми дивимось на неї з зовнішньої позиції, то бачимо жертву – того, на кого напали, і переслідувача – того, хто напав. Але якщо подивитися на це з точки зору Божественної справедливості, то стає зрозуміло: нападають на того, хто сам є переслідувачем – хай навіть лише у своїх думках.
І ось подивіться: одна з головних особливостей нашої нації – це постійне невдоволення. Влада не та, сусід не той, учитель не той, чоловік не такий. Дуже багато людей незадоволені собою та іншими.
– Виходить, багато осуду.
Звісно. І не лише осуду, а ще й бажань. Багато хто говорить: «Я б цих політиків убила», «Я б отого...» – у нашій мові це часто звучить.
А потім людям доводиться зіткнутися з убивством, щоб усвідомити, наскільки це боляче. Той, хто бажає смерті іншим, стикається у своєму житті зі смертю близьких. І це дуже важливо усвідомити.
І зовні здається, що це несправедливо. Але з точки зору ментальної генетики ми враховуємо не лише те, що видно зовні, а й приховані бажання людей. Образа на чоловіка – це бажання викреслити людину зі свого життя, хай навіть несвідоме. Але всі наші бажання здійснюються – навіть ті, яких ми не усвідомлюємо.
– Поглянемо на ситуацію з міграцією. Багато українців виїхали за кордон не лише через війну. Навіть мешканці відносно безпечних регіонів покинули країну. Чому?
Тому що їхні бабусі, дідусі чи батьки колись вірили, що «там краще». Вони мріяли про життя за кордоном – і тепер їхні нащадки, навіть не усвідомлюючи цього, реалізують цю програму.
Але ось що цікаво: коли люди приїжджають до нової країни, стикаються з новою культурою, правилами, мовою – вони зіштовхуються там із тими самими проблемами, що й тут.
Інша країна, інша система, інше суспільство, інші правила – а відчуття ті самі. Ось як працює генетичний код. Ситуації можуть змінюватися, але поки ми не усвідомимо глибинні сценарії, ми будемо відтворювати їх знову й знову.
– Які родові програми, пов’язані з генетичним кодом, найчастіше зустрічаються у жінок?
Найчастіше зустрічається модель втрат. Якщо в роду була серйозна втрата, вона може повторюватися з покоління в покоління. Наприклад, якщо колись родину розкуркулили й забрали будинок – це відчуття жалю, навіть на підсвідомому рівні, може передаватися далі. І не лише щодо матеріальних речей, а й щодо інших сфер життя.
У першому поколінні втрата стосується дому, в другому – уже може зачепити дитину чи гроші.
Подивіться, що відбулося з нами на рівні країни: коли люди масово втратили свої статки, це стало продовженням глибинного жалю через розкуркулення, втрату землі й власності.
– Так, деякі буквально застрягають у цьому відчутті втрати й не можуть рухатися далі.
Саме так. Втрата – це не просто подія, це те, як людина її інтерпретує. Розумієте, найцінніше – це людське життя, але не всі це усвідомлюють.
Я часто стикаюся з цим на консультаціях. Наприклад, мені розповідають: «Мого дідуся розкуркулили, він не зміг це пережити й помер».
Але ж він помер не через сам факт розкуркулення, а тому що втрата землі чи будинку стала для нього кінцем життя, умовою, без якої він не міг далі існувати. І це мислення передається далі.
І тоді в умовах втрати нащадок цього дідуся буде переживати бажання померти – у вигляді депресії або відчуття безглуздості життя.
Ми бачимо це й сьогодні. Хтось втрачає будинок і каже: «Все, моє життя втратило сенс». І таким чином закріплює цей сценарій на чотири покоління вперед.
Далі йде ланцюг втрат: дитина, чоловік, здоров’я, гроші, бізнес, енергія, можливості...
Ми бачимо зростання кількості депресій і панічних атак – це також може бути продовженням цієї моделі й страху втрати.
Але інша людина може залишитися без усього й сказати: «Головне, що моя родина жива, а все інше ми заробимо».
І ось у чому різниця. Повторення сценаріїв залежить від того, як ми сприймаємо ситуацію.
Поки людина відчуває себе жертвою, переконана, що її обділили, що з нею вчинили несправедливо – ця модель буде передаватися далі.
І так буде доти, доки людина не усвідомить, що причина – не зовні, а в ній самій, у її мисленні.
– Тобто важливо побачити ці сценарії, провести паралелі з життям своїх предків, усвідомити, які жалі передаються з покоління в покоління, і зрозуміти, що у всього є причина й наслідок. Логічно, звісно, все це звучить нібито просто...
Так, саме так. Ось вам ще один приклад. Після Другої світової війни чоловіків стало значно менше, і конкуренція за них різко зросла.
Якщо ви помітили, приблизно за чотири роки до початку війни дівчата масово почали змінювати свою зовнішність – пластика, косметологія, різноманітні покращення. Чому?
Спрацював саме той генетичний код: бажання вирізнитися, щоб не залишитися без пари.
Уявіть, у дівчини була бабуся, яка в юності думала: «Якби я була красивішою, я б вийшла заміж за того, кого справді любила, а не за того, хто просто залишився».
Це жалкування передається далі. І тепер онука, навіть будучи об’єктивно красивою, всередині відчуває себе недостатньо привабливою.
Саме це відчуття змушує її ставати «жертвою» косметології – постійно щось удосконалювати в собі, хоча в цьому немає реальної потреби.
Ось так передається досвід поколінь. І саме тому важливо усвідомлювати ці механізми – щоб не жити за сценаріями минулого.
Ми можемо жити в абсолютно нових умовах, але діяти так само, як і наші предки.
Наприклад, раніше жінки тяжко працювали на землі, вирощували врожай, щоб прогодувати родину. Їхньою мрією було полегшити працю, мати більше часу й ресурсів, продуктів, щоб забезпечити сім’ю.
І що ми бачимо зараз? Їхні бажання здійснились: довкола нас – світле майбутнє в буквальному сенсі, адже скрізь є електрика.
Продукти доступні, готова їжа продається на кожному кроці. Не треба прати в крижаній воді – є пральні машини.
Але при цьому жінки досі живуть із відчуттям тяжкості життя. Декорації змінилися, а внутрішнє сприйняття – ні.
У них, як і раніше, не вистачає часу на себе та відпочинок.
– Тобто ми знову передаємо ці почуття наступному поколінню?
Звичайно. Це відчуття тяжкості й боротьби живе всередині нас. Уявіть, якби наші предки дізналися, що через три покоління ми будемо добровільно ходити до спортзалу, піднімати гирі, бігати, щоб бути в формі. Вони б, мабуть, дуже здивувалися.
У наших предків був такий закон: фізична праця забирає сили, і після важкої роботи людина має відпочити.
Зараз, коли праця стала легшою, я іноді дивуюсь, коли мій син приходить зі школи й каже, що втомився після шести уроків. Я йому кажу: «Ти ж розумієш, тебе підвезли маршруткою, навчання стало значно швидшим, а ти все одно відчуваєш втому».
Це відчуття тяжкості – що зусилля обов’язково має супроводжуватись труднощами – залишилось із нами.
І тут питання не в тому, щоб змінити роботу чи зовнішні обставини, а в тому, щоб усвідомити цей закон.
Наприклад, в українській культурі він часто звучить як: «Життя має бути тяжким».
– А якби ви могли переписати три основні закони для жінок, то які б ви обрали? Звісно, є індивідуальні особливості, але які найуніверсальніші закони?
Закон достатку – і це особливо актуально для багатьох жінок сьогодні. Багато хто скаржиться на брак часу та енергії, і я чую це від своїх клієнток постійно. Чому так? Уся справа в тому, що наші предки жили в умовах нестачі ресурсів, і це відчуття передалося нам.
Нам потрібно переписати цей закон, щоб у нашому житті було достатньо всього – і часу, і сил, і можливостей, і фінансів.
Тому що насправді це можливо – треба лише повірити в це.
Ось ще приклад. Коли кажуть: «Людина з села вийшла, але село з неї – ні», – це не лише про географічне положення, а про сприйняття.
У селі люди часто відчували, що в них обмежені можливості, що заробляти можна лише тяжкою працею, наприклад, у колгоспі.
Якщо ця модель обмеженості продовжує жити в нашій свідомості, то, навіть мешкаючи у великому місті з безліччю можливостей, жінка може відчувати, що в неї немає вибору.
Вона може ходити на нелюбиму роботу й казати, що інших варіантів немає, бо не знає мови або вважає себе занадто старою.
Вона залишається в цьому відчутті обмеженості. Але насправді їй не потрібно змінювати роботу чи шукати щось нове – важливо спершу позбутися цього внутрішнього відчуття обмеження.
Це – ключ до змін. І тоді з’явиться безліч варіантів вибору іншої роботи.
І, звісно, наш головний ворог – це сором, відчуття невідповідності. Коли покоління стикалися з приниженням, це породило два крайні сценарії.
Перший – відчуття безпорадності.
Це проявляється у постійному очікуванні допомоги: «Дайте нам це, допоможіть із тим, вирішіть за нас...»
У багатьох жінок це виражається так: «Я не впораюсь без чоловіка. Я не впораюсь без роботи. Я не впораюсь без грошей».
Внутрішнє переконання, що «сама я не можу», передається з покоління в покоління.
Другий – відсутність поваги до себе.
Коли немає власної цінності, ми намагаємося компенсувати її чимось зовнішнім: кар’єрою, статусом, матеріальними благами.
Хтось збирає дипломи й навчається все життя, хтось женеться за престижними посадами, великими будинками, дорогими автівками – не розуміючи, що таким чином закриває сором, який колись пережили його предки.
І ось він біжить, біжить, біжить, не може зупинитися, бо не має відчуття достатності.
Йому здається, що це його бажання. Людина не вміє радіти тому, що вже має.
У когось – маленька кімната, і він щасливий.
У когось – кілька будинків, і все одно відчуття, що «чогось не вистачає».
В основі цих сценаріїв – внутрішнє відчуття недостойності. Саме воно змушує нас приймати рішення й робити вибір так само, як робили наші предки.
І доки ми не усвідомимо цей механізм, ми будемо несвідомо слідувати тим самим сценаріям.
– Ви визначаєте родовий сценарій?
Так.
– І що далі? Що людині потрібно робити?
Людині потрібно зрозуміти, від кого цей сценарій пішов, хто першим дав хибну інтерпретацію і де відбулося порушення духовного принципу.
Ми часто забуваємо, що людина – творець своєї реальності. Але чому тоді в нашому житті знову й знову відбуваються одні й ті самі події?
Тому що всередині нас працюють спадкові програми, передані від предків.
Якщо звернутися до Біблії, там сказано, що людина створена за образом і подобою Божою.
Але багато хто сприймає це буквально – уявляючи собі якогось старця з бородою, що сидить на небесах і роздає покарання.
Нас із дитинства вчили, що ми – раби.
– Раби Божі…
У нас – рабське мислення: не висовуйся, підкоряйся, терпи, будь слухняним. Народ, який століттями жив у підпорядкуванні, стикається з труднощами, коли потрібно стати лідером.
І от війна в Україні якраз стала тим моментом, коли люди вчаться лідерському мисленню. Ми вчимося усвідомлювати: так, мені важко, мені складно, мені погано – але я спробую впоратися сам.
Війна показує, що ми можемо об’єднуватися і діяти:
- Немає грошей? – Скинулися і допомогли одне одному.
- Щось не так? – Зібралися, знайшли рішення.
- Не виходить? – Думали разом, шукали вихід.
Саме цьому вона нас навчає – виходити зі стану підпорядкування й брати відповідальність за своє життя.
Це і є головне завдання війни: перестати сприймати себе жертвами.
Якщо ми навчимося саме так її інтерпретувати – ми не передамо цей жертвений сценарій нашим дітям і майбутнім поколінням.
Щоб змінити свою реальність, потрібно розібратися з родовими сценаріями.
Знайти момент, де хтось у роді дав хибну інтерпретацію події, де відбулося викривлення істини.
Істина завжди всередині нас.
Вона існує як закон гармонії, і коли ми починаємо її чути – ми починаємо діяти інакше, ухвалювати інші рішення, змінювати своє життя.
Бог створив людину за Своєю подобою.
Це означає, що людина може сама творити свої правила існування, створювати свою реальність.
Бог дав їй свободу вибору, але з часом суспільство створило безліч хибних законів, які обмежують людину.
Один із таких законів – «світ є ворожим».
Якщо цей закон є всередині – вороги будуть завжди.
Якщо існує переконання «світ небезпечний» – людина все життя живе у страху.
Нас учили, що потрібно захищатися, боятися, бути насторожі. Але поки людина живе з цим переконанням – загрози не зникнуть.
Тому важливо усвідомити, які внутрішні закони керують нашим життям, і переписати їх – створюючи нову реальність, у якій немає потреби знову й знову проходити один і той самий сценарій.
– Як вийти з рабського мислення та переписати закони свого життя?
Ми століттями жили з установкою: «не висовуйся, підкоряйся, терпи». Це і є рабське мислення – стан, у якому людина постійно відчуває себе залежною від обставин, влади, інших людей.
Але що робить народ, звиклий бути підкореним? Йому дуже важко стати лідером.
Саме тому війна в Україні стала тим моментом, коли ми вчимося брати на себе відповідальність, діяти, ухвалювати рішення, об’єднуватися:
- Я можу сам. Так, мені важко, складно, страшно. Але я спробую.
- Немає грошей? Разом зібрали – допомогли.
- Є проблема? Об’єдналися – знайшли рішення.
Ось це і є вихід із рабської свідомості.
Якщо ми будемо бачити в цьому сенс війни, ми не будемо відчувати себе жертвами.
А головне – ми не передамо цей жертвений досвід своїм дітям.
Переписати сценарій: знайти першоджерело та змінити інтерпретацію
Щоб змінити свої переконання, потрібно знайти той момент у родовому сценарії, коли хтось уперше дав помилкову інтерпретацію подій:
- Хто вперше вирішив, що людина – раб?
- Що потрібно боятися?
- Що треба терпіти замість того, щоб змінювати?
Правда завжди всередині нас. Вона закладена як закон гармонії. Якщо ми навчимося її чути – почнемо діяти інакше, приймати нові рішення, формувати інше майбутнє.
– Як змінити закони, що формують нашу реальність?
У Біблії сказано, що людина створена за образом і подобою Бога. Це означає, що вона може сама створювати свої закони, свої правила існування.
Якщо людина приймає внутрішній закон:
- «Той, хто поруч – мій ворог» – вона завжди житиме в стані війни.
- «Світ небезпечний» – вона завжди відчуватиме страх.
- «Я не можу сам» – вона завжди буде залежною від інших.
Ці закони працюють автоматично, доки ми їх не усвідомимо і не змінимо.
Нас учили, що потрібно захищатися, що загроза обов’язково буде. Але поки ми живемо за цим законом – загроза буде поруч. Тому головне завдання – переписати ці закони, побачити їхню хибність і створити нові, які даватимуть свободу, силу й гармонію.
