Анастасія Цимбалару: «Впевнено крокую у свої 33»
Акторка Анастасія Цимбалару зустрічає свій день народження (10 липня) у точці сили. Вона більше не доводить, не шукає схвалення, не женеться за формою – лише за правдою. І саме тому її ролі влучають у серце.
Вона давно перестала бути просто «акторкою з обкладинки» – сьогодні Настя створює середовища, де жінка може дихати, говорити, плакати й сміятися по-справжньому. Де немає потреби бути зручною. Де кожна може бути собою.
Її голос звучить особливо – у час, коли ми всі намагаємось знайти себе в новій реальності. Це голос про чесність. Про силу бути вразливою. Про жіночу присутність, що не потребує шуму – але змінює простір.
У інтерв’ю Єдина media – Анастасія без ролей. Така, якою вона входить у новий рік свого життя. З глибокими сенсами, мрією про beauty-фестиваль і бажанням доторкатися до людських душ не лише талантом, а й правдою.
– Настю, тобі виповнюється 33. Як тобі ця цифра? Що вона означає для тебе – внутрішньо, емоційно, творчо?
33 – для мене ніби особливий рубіж. З одного боку, я вже не шукаю себе – я знаю, хто я, чого хочу, що мені болить і що мене надихає. А з іншого – ще так багато всього попереду, і я відчуваю величезний творчий голод.
Внутрішньо я стала спокійнішою, впевненішою, менше женуся за тим, що «треба» чи «прийнято». Емоційно – навчилася дозволяти собі бути різною: сильною, вразливою, щасливою й виснаженою. Стала м’якшою до себе, але вимогливішою до світу.
А творчо – це час, коли хочеться грати не лише красиві ролі, а й ті, які мають глибину, біль, сенс. Мені хочеться торкатися душ глядачів не лише емоцією, а й правдою.
Тому 33 для мене – це не про вік, а про якість. Про глибину і чесність у всьому, що я роблю.
– З чим ти входиш у цей рік? Що вже зроблено – і що хочеться відчути, реалізувати, пережити далі?
Я входжу в цей рік із великою вдячністю. За можливість проживати своє життя – завдяки тим, хто сьогодні виборює нашу незалежність.
За досвід, який іноді був болючим, але таким необхідним для внутрішнього зростання. За людей поруч – і за тих, із ким наші шляхи розійшлися. За виклики, що навчили мене бути гнучкішою, терплячішою, сміливішою.
За плечима – проєкти, які дали мені не лише нові ролі, а й нові сенси. Було кілька робіт, які торкнулися дуже особистих тем – і це було непросто, але безцінно.
А далі хочеться більше свободи – і внутрішньої, і творчої. Хочеться проєктів, у яких є простір для ризику, нестандартних рішень, проєктів, які згадуватиму з гордістю.
І, звісно, хочеться залишатися ЛЮДИНОЮ. Живою, справжньою, щирою – в усьому, що я роблю.
– Як змінилася твоя система координат за останні кілька років? Що для тебе тепер «успіх» – і чи він має вік?
За час повномасштабного вторгнення моя система координат змінилася кардинально. Якщо раніше я гналася за зовнішнім – результатами, визнанням, «галочками» в кар’єрі, якщо намагалася поєднувати в собі кілька ролей, бути зручною та комфортною – то тепер усе більше слухаю внутрішній голос.
Тепер важливе зовсім інше, набагато цінніше: моя родина, коло близьких, безпека рідних, спільний час.
Тепер успіх – це коли ти чесна із собою і не боїшся бути вразливою. Коли прокидаєшся і розумієш, що йдеш своїм шляхом, не підлаштовуючись під чужий сценарій. Коли маєш поруч підтримку й віру. І сміливість відмовитися від чогось гучного, якщо воно не твоє.
Успіх не має віку. Він приходить до кожного у свій час. Ми всі дозріваємо до себе з різною швидкістю. А головне – не втратити зв’язок із собою. Бо без цього жоден «успіх» не має сенсу.
– Ти активно створюєш середовище жіночої підтримки: благодійні бранчі, ініціативи. Що тебе рухає – і що хочеш донести цим іншим жінкам?
Мене рухає відчуття, що ми – не конкурентки, а союзниці. Світ і так вимагає від жінки надлюдської витривалості, краси, сили. А я хочу створити простір, у якому не треба нічого доводити. Де можна бути справжньою – з втомою, сумнівами, мріями. Такою – неідеальною, але СОБОЮ.
Через бранчі, ініціативи, розмови від серця я хочу нагадати: ти не одна. Ми всі різні, але маємо схожі переживання. І замість того, щоб змагатися, можемо стати тим плечем, на яке хтось сьогодні дуже чекає.
Мені хочеться, щоб жінки вчилися не лише тримати все на собі, а й дозволяти собі турботу. Це не слабкість – це любов. А з любові народжується справжня сила.
Так, ми говоримо про косметику, догляд, тренди – але суть не в засобах краси, а у відновленні внутрішньої сили та пошуку підтримки, якої так бракує.
– Що для тебе означає «надихати» жінок – і коли ти сама почуваєшся натхненною?
Для мене «надихати» – це про чесність. Ділитися помилками, шляхом, сумнівами й показувати, що кожна з нас може віднайти себе.
Надихати – це не вчити жити, а бути поруч. Своїм прикладом показати: можна бути сильною й ніжною одночасно, успішною й втомленою, впевненою й розгубленою – і все це нормально.
Я сама надихаюсь, коли бачу щирість – у розмовах, в очах, в обіймах на наших зустрічах.
Коли жінка не боїться бути собою, не грає роль, не вибачається за свої бажання – це заряджає сильніше за будь-який мотиваційний спіч. Я дуже ціную такі моменти. Вони тримають і нагадують, навіщо я все це роблю.
– Яку головну трансформацію ти спостерігаєш у жінках, коли вони потрапляють у простір підтримки?
У середовищі підтримки жінка розправляє плечі. І не тому, що їй кажуть: «ти сильна», а тому, що вона відчуває – її бачать, чують і приймають без умов. Зникає потреба грати роль, доводити щось світу. Вона дозволяє собі бути собою – втомленою, смішною, глибокою. І саме в цій щирості народжується справжня сила.
Це не миттєва трансформація «до і після». Це – внутрішній поворот до себе. І коли жінка віднаходить контакт із собою справжньою, вона змінює не лише себе, а й усе навколо.
– Розкажи про свою роль у фільмі «Батьківські збори». Хто твоя героїня – і в чому її драма?
Мою героїню звати Вікторія. Її драма в тому, що вона живе не для себе, а для очікувань інших. Вона звикла бути «правильною», зручною, безпомилковою – бо за це її любили. Але за ідеальністю ховається глибокий страх: «А якщо я перестану бути ідеальною – чи любитимуть мене?»
Їй важко сказати, ким вона є насправді – бо все життя вона будувала образ, зручний для інших. Але коли життя ставить її в ситуацію, де звичні правила не працюють – починається справжнє зіткнення з собою.
Вона вчиться жити не заради чужого схвалення, а заради себе. Приймає свої помилки й дозволяє собі – й іншим – бути неідеальними. І тільки тоді починає жити по-справжньому.
– Чому цей фільм важливий саме зараз? Чи відкриває він нові сенси?
Це сімейна історія, де кожен зможе впізнати себе, відволіктися від реальності й щиро посміятися. А сміх – теж зброя. Це наш спосіб виживати, триматися, зберігати себе в умовах, коли навколо – біль і тривога.
Цей фільм – не втеча, а ковток повітря. І сімейне кіно об’єднує. Коли батьки й діти разом згадують, що життя триває.
У часи війни українське кіно, яке лікує, надихає, підтримує – життєво необхідне. Бо вміння сміятися навіть у темряві – це і є наша сила.
– У тебе є дуже красива мрія – створити beauty-фестиваль. Що тебе надихає на неї – і яку енергію хочеш передати?
Мені подобається саме слово – «фестиваль». Це про свято. Ми намагаємося створити його й на благодійних зустрічах, але вони вже затісні. Бажаючих так багато, що виникла потреба масштабування.
А що, як зустріч триватиме не кілька годин, а цілий день? Або кілька днів? Якщо це буде простір для натхнення, підтримки, сестринства – і для кожної особисто?
Я бачу фестиваль як поєднання естетики й сенсів. Майстер-класи, лекції, куточки тиші, музика, мистецтво, спілкування.
Це буде місце, де краса – це не про тренди, а про енергію, яку жінка несе у світ.
Це простір, де кожна відчує себе героїнею. І це дуже потрібно – особливо зараз, коли ми як нація переживаємо травму. Радість – теж опора.
– Коли ти почала мріяти про це? Чи вже є перші кроки до реалізації?
Ми ще на початкових етапах. Це непроста справа: потрібно зібрати велику команду, виділити час, енергію. З таким форматом я ще не працювала. Але вірю: за кілька місяців усе вдасться реалізувати.
– Яку «красу» ти хочеш показати світу через цей формат? Це ж не лише про макіяж і зачіски, правда?
Моя мрія – показати, що жіноча краса значно глибша за зовнішність. Це – голос, погляд, хода, усмішка, історія, шрам, сила, ніжність, тиша.
Фестиваль має допомогти жінкам згадати: краса – це не те, що треба доводити, вона вже є в кожній із нас. І якщо макіяж чи зачіска допоможуть це відчути – прекрасно.
Але головне – це краса жінки, яка вірить у себе, підтримує інших і не боїться бути собою.
Фото: Малкіна Марія
