Дороги вина, смаку та етнічного кіно української Бессарабії
Кінофестиваль відбувся у подвійному форматі 11-18 вересня – online та 16, 17, 18 вересня - offline на півдні України - в місті Болград - неофіційній столиці болгар Бессарабії, яка цього річ святкує своє 200-річчя
Етнокінофест, що проходив за підтримки Держкіно, вже вдруге отримав більше 500 заявок із 73 країн та охопив усі континенти нашої планети.
Серед усього розмаїття 51-го конкурсного фільму, журі у складі знаних кінопродюсерів, кінознавців, режисерів та фольклористів - Андрія Різоля, Василя Баркова, Олександра Гусєва, Юлії Коваленко, Максима Руденко, Олени Івановської на чолі з головою - кінокритиком Володимиром Войтенко – треба було обрати кращих.
Переможцем в українській повнометражній програмі (10 стрічок) став фільм - «Будинок» режисерів Тетяни Кононенко та Матільди Местер, який отримав, крім диплому, грошову нагороду в розмірі 25 000 грн.
В міжнародній повнометражній програмі (з 8 стрічок) переміг мексиканський фільм «Лабіринт Йоеме» Сержи Петро Роса, який також отримав 25 000 грн. В цій же номінації дипломантом в розділі «За силу духу й прагнення свободи» стала бельгійська стрічка про Бразилію «Село опирається» режисера Девіда Берт Джоріс Дерта.
У міжнародній короткометражній програмі (з 26 фільмів) переможцем і володарем премії в розмірі 13 000 грн. стала стрічка «Архо-Афарська торгівля сіллю на північному сході Ефіопії», який зняв німецький режисер Тілль Якоб Фредерік Троєр. В цій же номінації диплом в розділі «За особливий погляд у цивілізаційному діалозі культур» отримав ефіопський фільм «Електронні листи моїй молодшій сестрі» Соломона Меконена.
В українській короткометражній програмі (7 фільмів) першу премію і грошову нагороду в розмірі 13 000 грн. було присуджено стрічці «Брудні води Дунаю» режисера Всеволода Ананьєва. А дипломантом повнометражних фільмів в розділі «За життєствердний портрет українки в світах» стала стрічка «Італійський щоденник Ольги» режисерки Олени Федюк.
Володарем Призу глядацьких симпатій від Болградської міської ради став фільм із повнометражної програми національного кіно «Ткацький шлях» режисерки Лесі Воронюк. Друге та третє місце дісталися фільмам: «Вусатий фанк» режисера Олександра Ковша та «Над землею» сирійського режисера Сомара Афіфа Ага.
Три дні працювали три екрани на трьох локаціях в центрі міста. Численними відвідувачами були старшокласники з навколишніх шкіл, які після перегляду обговорювали фільми та голосували для визначення призу глядацьких симпатій.
Щодня на центральній площі відбувались дискусійні панелі: «Традиція та кіно», «Традиція та політика», «Традиція та дискримінація».
До Болграду також приїхали гості та режисери з інших міст України, з Болгарії, Франції та Сирії.
Візуалом етнокінофесту «ОКО»-2021, команда на чолі з його засновницею, продюсеркою, директоркою, громадянкою України, етнічною болгаркою з південної української Бессарабії, фольклористкою та режисеркою Тетяною Станєвою, - обрала традиційні ткані килимки, що організатори приносили зі своїх домівок.
Окремим проєктом в проєкті стало розмальовування килимків на асфальті за зразками тих, що лежать в скрині майже кожного жителя Бессарабії. Таким чином, те, що задумувалось як навігація між локаціями фесту - стало не тільки айдентикою «ОКО», а й органічною і логічною айдентикою Болграду. Цей проєкт було підтримано міською радою на чолі з мером Сергієм Димитрієвим і подано до Книги рекордів України, як самий унікальний та довгий арт-об’єкт України. В заключний день кінофестивалю його було зафіксовано: 350 метрів 24 різних зразків килимів, на які пішло 82 літри спеціальної незмивної фарби, більше 30 пензликів та участь понад 75 волонтерів. Тож, перший рекорд в історії Болграда, що є дуже символічним та знаковим, - встановлено саме в його 200 річний ювілей.
Один з учасників арт-пленеру, що цілий тиждень працював в «Артінкубаторі» Болграду в межах позакінофестивальної програми, художник Андрій Чижов не стримує емоцій: «Це був мій перший в житті фільм фест і я не міг уявити, що це так круто. Ці тонкі актуальні відверті кінострічки, швидше за все, ми, на жаль, не побачимо у телепрограмі чи навіть на широких просторах інтернету. Вони доступні вузькому колу поціновувачів, але, на щастя, розумні люди придумали кінофестивалі. Дякую що подарували можливість подивитись на світ очима іранської літньої ткалі чи алжирських дівчаток, що мріють про салон краси серед пустелі. Але найбільше дякую, що дозволили глибше дізнатись про щасливі чи трагічні деталі нашої історії, про глибинну душевність та красу культури України».
Фото в тексті: Олександр Барон, Юліана Литвиненко
