Домовись з нехочухою!
П'ять-шість років - час вікової психологічної кризи у більшості дітей. Від того, чому дитина навчиться на цьому етапі, багато в чому залежатиме його самооцінка, стосунки з батьками та навколишнім світом в цілому.
Ще недавно малюк охоче збирав свої іграшки перед сном, зразково поводився в гостях, кафе і магазинах і легко знаходив спільну мову з однолітками. А тепер його начебто підмінили! Навіть на найнейтральніші пропозиції ти чуєш у відповідь «не хочу» і «не буду», бажана лялька або конструктор відкидаються з обуреним криком «мені це не треба!», а вчорашні нерозлучні друзі раптом виявляються «поганими». Однак не поспішай звинувачувати себе чи дитину! Швидше за все твоє чадо просто увійшло в кризу 5-6 років. І зараз (як, втім, і на будь-якому перехідному етапі нащадка) твоє завдання – дати зрозуміти малюкові, що ти любиш і приймаєш його будь-яким і водночас чітко окреслити межі дозволеного. Пропонуємо твоїй увазі поради відомого російського психолога Юлії Гіппенрейтер – вони випробувані нею у професійної практиці, а й у її сім'ї. Більше ти можеш дізнатися з її книг «Спілкуватися з дитиною. Як? та «Продовжуємо спілкуватися з дитиною. Так?».
Практичні поради на кожен день
1. Слухай активно. Щоб зрозуміти внутрішній світ своєї дитини, потрібно крихту слухати. Лише активно. Це означає, що в розмові тобі слід озвучити те, що на твою думку зараз відчуває малюк. Юлія Гіппенрейтер наводить приклади такого діалогу. Син: Він забрав мою машинку! Мама: Ти дуже засмучений і розгніваний на нього / Дочка: Не носитиму цю виродкову шапку! Батько: Тобі вона дуже не подобається. У таких випадках батько «повертає» дитині те, що розповів сам малюк, причому чітко позначивши емоцію, яку той переживає. Активне слухання дає дитині посил: «Ти не один, я знаю, що ти зараз відчуваєш і співчуваю тобі». Через війну негативні переживання (сором, страх, образа, агресія) і зникають, то значно слабшають. А значить, у малюка зникає бажання вередувати і бунтувати. Більше того, ти сама виявляєш, що тобі простіше прийняти негативні сторони сина чи доньки. Важливий момент: займи таке положення, щоб твої очі та очі дитини були на одному рівні (присядь навпочіпки або посади малюка на стілець).
2. Більше хвали! Виконай невелике завдання. Протягом кількох днів наголошуй, скільки разів ти зверталася до своєї дитини з емоційно позитивними висловлюваннями (похвала, схвалення, радісне вітання, просто теплі слова), а скільки – з негативними (докір, осуд, критика, окрик). Важливо, щоб чисельність позитиву переважувала – в іншому випадку страждають і ваші взаємини, і самооцінка малюка. Май на увазі: похвала має бути щирою.
3. Стеж за тоном. Постарайся внутрішньо зайняти позицію не «над» дитиною (я все знаю краще за тебе), а спілкуватися на рівних. Зробити це допоможе нескладна вправа. Уяви, що до тебе приходить твоя найкраща подруга, щоб, наприклад, спекти млинці. Вона надягає фартух і починає видавати тобі ЦУ: Так, швидко насип в миску борошно, влий молоко. Так як ти збиваєш – півкухні борошном засинала! Ось безрука, дай краще я сама зроблю. Якою буде твоя реакція? А почуття? Надалі, звертаючись до дитини, підбирай слова так, ніби ти розмовляєш із найкращою подругою, сестрою чи мамою. Спочатку може бути важкувато, але поступово поважний тон стане нормою.
4. Не замість, а разом. Не поспішай відразу пропонувати малюкові допомогу – дай можливість розібратися самому. Скажімо, маля захоплено намагається зібрати новий конструктор. Не поспішай підказувати: нехай він будуватиме будиночок довше, але зробить це сам. Однак, якщо дитина просить тебе про допомогу, не відмовляй. Запропонуй поміркувати разом: «А що якщо прикріпити цю деталь ось сюди? Може, синя цегла – це дах?
5. Делегуй відповідальність. Негативний досвід твоєму чаду теж необхідний, адже на помилках навчаються. Отже, якщо справа не стосується життя чи здоров'я малюка, дозволь йому зіткнутися з негативними наслідками його дій (або бездіяльності). Він навідріз відмовляється розучувати віршик, поставлений вихователькою? Нехай відчує, як це, коли тебе викликають відповідати, а ти не готовий. Крихітка не бажає їсти обід? Добре, але й десерт у такому разі скасовується. Піти на такий ризик батькам буває непросто, але не забувайте: самостійності неможливо навчити – її можна лише надати.
Практичні поради на кожен день
1. Слухай активно. Щоб зрозуміти внутрішній світ своєї дитини, потрібно крихту слухати. Лише активно. Це означає, що в розмові тобі слід озвучити те, що на твою думку зараз відчуває малюк. Юлія Гіппенрейтер наводить приклади такого діалогу. Син: Він забрав мою машинку! Мама: Ти дуже засмучений і розгніваний на нього / Дочка: Не носитиму цю виродкову шапку! Батько: Тобі вона дуже не подобається. У таких випадках батько «повертає» дитині те, що розповів сам малюк, причому чітко позначивши емоцію, яку той переживає. Активне слухання дає дитині посил: «Ти не один, я знаю, що ти зараз відчуваєш і співчуваю тобі». Через війну негативні переживання (сором, страх, образа, агресія) і зникають, то значно слабшають. А значить, у малюка зникає бажання вередувати і бунтувати. Більше того, ти сама виявляєш, що тобі простіше прийняти негативні сторони сина чи доньки. Важливий момент: займи таке положення, щоб твої очі та очі дитини були на одному рівні (присядь навпочіпки або посади малюка на стілець).
2. Більше хвали! Виконай невелике завдання. Протягом кількох днів наголошуй, скільки разів ти зверталася до своєї дитини з емоційно позитивними висловлюваннями (похвала, схвалення, радісне вітання, просто теплі слова), а скільки – з негативними (докір, осуд, критика, окрик). Важливо, щоб чисельність позитиву переважувала – в іншому випадку страждають і ваші взаємини, і самооцінка малюка. Май на увазі: похвала має бути щирою.
3. Стеж за тоном. Постарайся внутрішньо зайняти позицію не «над» дитиною (я все знаю краще за тебе), а спілкуватися на рівних. Зробити це допоможе нескладна вправа. Уяви, що до тебе приходить твоя найкраща подруга, щоб, наприклад, спекти млинці. Вона надягає фартух і починає видавати тобі ЦУ: Так, швидко насип в миску борошно, влий молоко. Так як ти збиваєш – півкухні борошном засинала! Ось безрука, дай краще я сама зроблю. Якою буде твоя реакція? А почуття? Надалі, звертаючись до дитини, підбирай слова так, ніби ти розмовляєш із найкращою подругою, сестрою чи мамою. Спочатку може бути важкувато, але поступово поважний тон стане нормою.
4. Не замість, а разом. Не поспішай відразу пропонувати малюкові допомогу – дай можливість розібратися самому. Скажімо, маля захоплено намагається зібрати новий конструктор. Не поспішай підказувати: нехай він будуватиме будиночок довше, але зробить це сам. Однак, якщо дитина просить тебе про допомогу, не відмовляй. Запропонуй поміркувати разом: «А що якщо прикріпити цю деталь ось сюди? Може, синя цегла – це дах?
5. Делегуй відповідальність. Негативний досвід твоєму чаду теж необхідний, адже на помилках навчаються. Отже, якщо справа не стосується життя чи здоров'я малюка, дозволь йому зіткнутися з негативними наслідками його дій (або бездіяльності). Він навідріз відмовляється розучувати віршик, поставлений вихователькою? Нехай відчує, як це, коли тебе викликають відповідати, а ти не готовий. Крихітка не бажає їсти обід? Добре, але й десерт у такому разі скасовується. Піти на такий ризик батькам буває непросто, але не забувайте: самостійності неможливо навчити – її можна лише надати.
