Дослідники пояснили, чому важко піти з нелюбимої роботи
Ще у 60-х роках минулого століття американський психолог Мартін Селігман на основі дослідів та численних досліджень пояснив, чому більшість із нас, перебуваючи у скрутному становищі вибору, продовжують не діяти.
Спочатку психолог провів досліди на собаках. Він розділив їх на дві групи та підвів струм. У першої групи була можливість припинити несильні болючі відчуття, натиснувши носом на педаль, у другої такої можливості не було. Згодом, помістивши всіх тварин в одну клітинку з відкритим верхом, Селігман помітив, що перша група при ударах струму відразу вистрибувала з клітини. Друга продовжувала сидіти, незважаючи на можливість уникнути болю.
Наступні дослідження пройшли в кімнаті з неприємним шумовим ефектом. На цей раз випробуваними були люди. Деякі учасники шукали спосіб вимкнути звук протягом усього експерименту, більшість же швидко здалися і вважали за краще терпіти дратівливий шум. Дослідження показало, що при численних безрезультатних спробах позбутися неприємних відчуттів багато людей перестають шукати вихід із скрутного становища та упокорюються ситуацією. Невдалий досвід та помилки вбивають ініціативу та бажання змінити своє становище на краще. Люди звикають до думки, що від них нічого не залежить. Але є й ті, хто продовжує шукати можливості, «вимикає» неприємності, як набридлий звук, підлаштовує обставини під себе і йде далі.
Питання в тому, хто ти? Жертва обставин чи режисер свого життя?
Випадок з життя
«Я – Сова, але заради цікавої та перспективної роботи перебудувала себе і протягом року вставала о 4:30, щоб встигнути до студії. Цікавий проект, який запустили на телебаченні, міг не лише підвищити мій прибуток, а й допомогти реалізувати мої амбіції журналіста. На той момент на колишньому місці роботи мене все влаштовувало: гарна зарплатня, чудовий колектив, зрозумілі обов'язки. У наш неспокійний час цього було більш ніж достатньо. Мені вже виповнилося 36 років, синові – лише чотири. Сенс щось міняти? Але я в якийсь момент зрозуміла, що можу так і просидіти в маленькому кабінеті з вікнами на старий завод, тоді як за кілька кварталів від редакції нашої газети кипіло інше життя. Наступного дня я відправила резюме, і наприкінці місяця була зарахована до штату. Сьогодні я не шкодую про те, що важко, але все-таки вставала на роботу, коли за вікнами ще було темно. Часто залишалася на вихідних та пропадала у відрядженнях. Трохи шкодую, що не завжди могла бачити сина, зате сьогодні він пишається своєю мамою.
Олена Т., 39 років, журналіст
Як вчинити?
Заважати змінам у житті може страх перед грандіозністю планів та проектів. Людей нерідко лякає саме розмах майбутніх справ. Не всі впевнені в тому, що подужають поставлені завдання. Хоча ми всі знаємо, що слона можна з'їсти – частинами. Розмірковуючи, приймати чи ні фантастичну пропозицію роботодавця, пам'ятай правило 72 години: якщо протягом трьох діб ти не зробиш жодного кроку до досягнення мети, 99 відсотків зі 100, що вона так і залишиться нереалізованою.
Текст Вероніки Кирилюк
Фото shutterstock
