Лежачки для тварин із любовʼю і сенсом: як мама і донька з Куп’янська розвивають бізнес у Харкові
Sidalo – це невеличкий український бренд, котрий створює лежачки для тварин, в яких направду дуже багато любові. У кожному виробі – ручна робота, ідея повторного використання матеріалів, а також добра справа: 5% з кожної покупки жінки передають на допомогу безпритульним тваринам.
Як розвивається незвичний бізнес, локалізований у прифронтовому місті, про що мріють і чим надихаються Ганна та Наталія, які власними руками створюють комфорт і заочні обійми тваринкам України?
– Як виникла ідея створити бренд Sidalo і чому така назва?
Назва Sidalo зʼявилася дуже природно. У селі сідалом називають затишне, тепле місце, зазвичай вистелене сіном, де сплять курочки. Воно екологічне, мʼяке й спокійне.
Саме такого відчуття мені хотілося і для тварин, про яких ми дбаємо.
Ідея створити власний бренд лежачків для тварин давно жила в моїй голові. Перші думки з'явилися ще у 2016 році. Тоді я натрапила в інтернеті на американський бренд, який перешивав старі речі у нові, і подумала, що подібний підхід можна застосувати й для створення речей для тварин.
Того ж року я пошила лежачки власноруч вперше. Спочатку для своїх двох котиків, а потім ще два на продаж. Як зараз памʼятаю, продала їх на OLX по 150 гривень і отримала неймовірний відгук. Жінка, яка купила, написала, що давно шукала щось подібне, але не могла знайти його у зоомагазинах.
Фото: Вікторія Кобзар
– Чому саме тварини?
Це повʼязано з моїм волонтерством. Я з дитинства тягала додому всіх безхатніх собак і котів. Памʼятаю, як на якомусь шкільному святі сказала, що моя мрія – відкрити власний притулок.
Зараз розумію, що для цього потрібні великі інвестиції й команда, тому почала з того, що реально можу втілити вже сьогодні – з лежачків для тварин.
Спочатку це була соціальна ініціатива, але з часом зʼявився і комерційний складник, який дає змогу розвиватися і допомагати ще більше.
– Розкажіть про ваше життя до повномасштабного вторгнення.
Ганна: Я родом із міста Купʼянськ, що на Харківщині. Після школи вступила до університету ім. Каразіна у Харкові й залишилася жити тут після навчання. Але момент повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року вся моя родина жила в Купʼянську, а я працювала маркетологом в IT-компанії в Харкові.
Я не вірила, що у 21 столітті може початися справжня кривава війна. Пам'ятаю, що тоді планувала поїхати на вихідні до мами. Але вранці четверга прокинулася від вибухів. Якби вторгнення почалося на день-два пізніше, я б теж опинилась в окупації, як і вся моя родина.
Дякувати Богу, я пережила окупацію. Мені ще пощастило, бо мене не забирали»на підвал», але було дуже важко морально. Не було зв’язку, ми не могли дізнатись, що відбувається в Україні, не могли зв’язатися з рідними. Це, напевно, було найстрашніше – відчуття повної ізоляції.
Я виїжджала в останній день, коли ще працював пункт пропуску через Печенізьке водосховище. Черга з машин була величезна, але випускали тільки жінок і дітей. Мене віз брат, а я везла з собою найдорожче – чотирьох своїх кішок.
Фото: Вікторія Кобзар
І вже на самому пункті одна з них, Сіма, вискочила з переноски й побігла в траву. Я кинулась за нею, але російський військовий мене зупинив і сказав, що поле заміноване. У той момент я просто сіла й опустила руки.
Сиділа й думала: «Сіма, якщо ти зараз не вийдеш, ти залишишся тут сама».
І вона вийшла. Побігла просто до мене. Це був найзворушливіший момент у всій цій страшній ситуації», – додає Наталія.
– Як ви облаштувались у Харкові після виїзду? Хто підтримав вас на новому місці?
1 березня ми з чоловіком виїхали з Харкова буквально в нікуди. Саме того дня крилата ракета влучила в Харківську ОДА. Ми проїхали повз цю будівлю на машині за пʼять хвилин до вибуху. В дорозі були чотири доби й зрештою опинилися у Львові.
Увесь цей час моя мама залишалась у Купʼянську, в окупації.
Лишень у 2024 році ми з чоловіком повернулись до Харкова. Уже тут Артемій, мій чоловік, випадково скинув мені допис у Facebook про програму "Мрій та досягай" від Impact Force. Я до того вже подавалась на кілька грантів, але жодного разу не вигравала. І, якщо чесно, вже трохи зневірилась.
Артемій завжди підтримував усі мої ідеї, бачив, що я почала здаватися, і саме тоді на очі потрапив цей пост. Я заповнила анкету з думкою "а раптом".
І мене обрали.
Програма подарувала не тільки навчання, а й відчуття, що я потрапила у своє коло. У нас була чудова компанія дівчат, абсолютно різних, але з однаковим внутрішнім вогнем. Моєю менторкою стала Олена Белбек, і це була окрема удача.
Після завершення програми та захисту ідеї, мою презентацію обрали серед десяти найкращих. Я презентувала Sidalo на офлайн-заході перед великою аудиторією.
Окрім фінансової підтримки від Impact Force я отримала набагато більше – впевненість. Ту саму, невидиму, внутрішню, яка дає відчуття, що можеш розвивати власну справу навіть тоді, коли навколо все хитке.
– Які моменти запамʼятались найбільше на початку розвитку бізнесу?
На самому старті я зрозуміла, що мені доведеться змінити концепцію бренду. У ДНК Sidalo завжди були три ключові елементи: ідея повторного використання матеріалів, ручна робота і допомога тваринам. Ми з кожної покупки передаємо 5% на підтримку безпритульних котів і собак. Але з перших кроків зіткнулася з питанням реалізації і дизайну.
Я не професійна швачка. Я бачу модель, я знаю, яким має бути виріб, але зшити його сама (професійно) не можу. І саме в цей момент до мене приєдналася мама. Вона вміє шити з дитинства, і саме її руки втілили перші ідеї в реальність.
Спершу ми робили ставку на светри. Брали старі в’язані речі, перешивали, наповнювали гіпоалергенним холлофайбером. Це були дуже теплі, домашні вироби.
А потім усе раптово змінив штучний інтелект. Я використовувала ШІ, щоб створити обкладинки для соцмереж і логотип. І мама випадково побачила одну з картинок – там було ліжечко, якого ми ще не шили, і сказала, що хоче спробувати зробити саме таке.
Пізніше моя подруга зробила ще одне відео з ШІ, і там була інша модель – з в’язаним бортиком. Мама подивилася, надихнулась і просто взялася шити.
Так у нас зʼявилися нові моделі лежачків. Усі вони й досі створюються вручну, із дотриманням принципу реюзінгу. Але сам факт, що ідеї з ШІ можуть надихати на реальні речі – був для нас новим і надзвичайно емоційним відкриттям.
Фото: особистий архів
Фото: особистий архів
Фото: особистий архів
– Які історії становлення Sidalo для вас найважливіші?
Один із найемоційніших моментів для мене – це коли я робила лежачки не на продаж, а для евакуйованих тварин. Мені ніколи не шкода віддати Sidalo тим, хто справді цього потребує. Навпаки, без соціального складника цей бренд для мене немає сенсу.
Я передавала лежачки зооволонтеркам, які виїхали з Купʼянська й вивезли з собою тварин, один надіслала на благодійний ярмарок у Львові, який організовувала «Домівка врятованих тварин». У такі моменти розумієш, що твоя справа – це більше, ніж бізнес. Це тепло, яке доходить туди, де його зовсім немає.
А ще я дуже добре памʼятаю момент, коли мама вперше побачила фото з відгуком. Жінка написала: «Це лежачок – найкраще, що ми купували для нашої кішки. Вона не хоче з нього вставати».
Фото: особистий архів
Фото: особистий архів
Фото: особистий архів
Мама тоді просто сиділа біля вікна, тримала в руках телефон і мовчки усміхалась. Вона не звикла себе хвалити, але я бачила, як багато це для неї означало. Бо кожен наш виріб – це її руки, її час, її любов.
– Як вам вдається працювати в умовах постійної тривоги, загроз і нестабільності?
Ми вже звикли до тривог у Харкові. Це звучить дивно, але так і є.
Світло в самому місті поки не вимикають, тому скаржитися не можемо. Працюємо, як можемо.
Наша стратегія – не кількість. Ми не женемося за масовістю, а навпаки – ретельно продумуємо дизайн і реалізацію кожного виробу. Іноді здається, що ми самі собі – джерело енергії (сміється).
Коли маєш мету, коли не просто шиєш лежачки, а розумієш, навіщо саме це робиш, з’являється внутрішня витривалість.
Ми – люди, ми можемо знайти вихід, попросити допомоги, впоратись. А тварини – ні. Вони беззахисні. Тому ми і не опускаємо руки.
– Чи є свої маленькі «секрети виживання» – внутрішні або практичні?
У мене є один головний секрет виживання – завжди вигадувати щось нове. Коли зʼявляється нова ідея або справа, просто немає часу на сум чи зневіру.
Так, буває, що можу поплакати і залізти у внутрішню "помиральну яму", але саме нові проєкти, нові плани й нові дії витягують звідти ліпше за будь-яку мотивацію.
От зараз, наприклад, я шукаю родину для маленької кішечки і паралельно намагаюсь впіймати її маму, щоб відвезти на стерилізацію. Це дрібниця з погляду бізнесу, але з погляду серця – величезна справа.
Я дуже хочу, щоб у нашій країні тварини були більш захищеними, а програм гуманної регуляції ставало більше.
ФОТО
– Які зараз результати та досягнення має Sidalo?
Ми не обростаємо цехами й не відвантажуємо сотні одиниць щомісяця – і це свідомий вибір. Sidalo зростає повільно, але впевнено, бо ми будуємо не просто магазин, а бренд із сенсом.
Наші лежачки вже поїхали в різні куточки України, а нещодавно ми вперше відправили замовлення до США.
Найбільше пишаємося тим, що кожен виріб – не конвеєр, а ручна робота. Мама шиє все сама. Ми досі не передали виробництво нікому іншому, бо хочемо зберегти цю теплоту.
Ще одна гордість – що нам довіряють зооволонтерки. Нас уже рекомендують у своїх спільнотах, бо знають: ми завжди допоможемо, підтримаємо, віддамо частину продукції тим, хто цього потребує.
Фото: Вікторія Кобзар
Фото: Вікторія Кобзар
Фото: Вікторія Кобзар
– Що вам потрібно для подальшого розвитку? Які у вас плани?
Мріємо, щоб Sidalo стало впізнаваним українським брендом, який асоціюється з теплом, турботою і відповідальним ставленням до тварин. Хочемо розширити асортимент – додати іграшки для котів та лежачки-трансформери для собак. У нас вже є перші екземпляри й ми плануємо розвивати цю ідею далі.
Ще є плани розвинути Etsy. Ми вже оформили сторінку, але це така платформа, яка потребує постійних фінансових вливань – без реклами там практично неможливо просуватись. А ще є складність з логістикою, бо ліжечко – це габаритний товар. Через нові американські митні зміни важко спрогнозувати, скільки насправді коштуватиме доставка. Востаннє я заплатила 1200 грн тільки за пересилання, і як з цим працювати далі – поки не знаю.
Але напрямок міжнародного розвитку для нас дуже важливий. Ми хочемо розповісти світу про український малий бізнес, який створює речі з душею.
У планах також знайти партнерів, які поділяють наші цінності, запустити колаборації й створити сайт, де буде зручно замовляти, дізнаватися історії лежачків і бачити, куди саме йдуть 5% з кожної покупки.
Фото: Вікторія Кобзар
Авторка: Ганна Кравцова
Women Business Lab – комплекс банківських послуг від Sense Bank для жінок-підприємиць. Ініціатива об'єднує вигідні умови, зручні цифрові сервіси, доступ до знань, спільноти та партнерської підтримки. Її головна мета – створити умови для розвитку жіночого бізнесу в Україні.