Втратила все, але продовжує вирощувати квіти на руїнах Херсона – інтерв'ю Ольги Чупікової
Понад 25 років Ольга Чупікова займалась ландшафтним дизайном, мала розплідники у Правих Сагах – це село на лівобережжі Херсонщини. Однак війна відібрала все.
Від розплідника окупанти лишили чорне згарище… Та він не єдине, що втратила жінка. У березні цього року на Донецькому напрямку загинув єдиний її син – Дмитро. Проте Ольга продовжує жити й дарувати своєму рідному Херсону неймовірну красу: саджає рослини та доглядає за парками.
Інтерв’ю з Ольгою ми писали під звуки постійних вибухів.
– Коли і як ви захопились ландшафтним дизайном? З чого все почалось і чи була це мрія життя?
Ідея займатись цим прийшла до мене наче з космосу. Якось ми потрапили в Крим, поїхали туди спеціально за рослинами. Тоді я купила будинок і хотіла посадити біля нього щось красиве. На півострові ми відвідали розплідник і я відчула, що це моє! Щось вирощувати я любила завжди, а тут побачила, в якому форматі це може бути. То був кінець 90-х. Я взяла набагато більше рослин, ніж могла посадити в себе, тож ми з чоловіком вирішили їх продати. Люди, які приїжджали до нас купувати рослинки, інколи казали: а завітайте до нас і посадіть. Тому я закінчила курси з ландшафтного дизайну. Так все і почалось, з тих маленьких гілочок, які я знала, як посадити і як вкорінити.
Фото: сімейний архів
– За понад 25 років ви, мабуть, організували чимало проєктів з ландшафтного дизайну. Серед них є найулюбленіші?
У Правих Сагах, де раніше був мій розплідник, є кінний клуб – наш об’єкт. Я товаришувала з його менеджеркою і вона мені розповідала, як приїжджали американці й казали, що такої краси навіть у них немає. Там було озеро, багато різноманітної рослинності – справді красиво. Це велика територія, ми туди вклали душу. Коли окупанти зайшли, то зайняли той кінний клуб і жили там.
Розбомбили його наші, «накрили» купу ворожого командування – ті по-багатому відпочивали. У клубі були й сауни, і бані. Ресторанчик вони розграбували. Коли наші їх накрили, у мене було дуже неоднозначне відчуття. З одного боку, було шкода краси, а з іншого – велике бажання, щоб накрили їх якомога більше.
Фото: сімейний архів
– Ольго, як ви вирішили кардинально змінити життя: від власного успішного бізнесу до роботи на комунальному підприємстві?
Я завжди мріяла створювати парки, реалізовувати ландшафтні проєкти в урбаністичному стилі, але тривалий час не було замовника. А на цю роботу я потрапила випадково. Ще у 21-му році на прохання тодішнього міського голови я стала консультанткою – проводили аудит усіх парків у Херсоні. Тих самих, які росіяни зараз добивають обстрілами. Ця робота продовжувалась і на момент повномасштабного вторгнення.
Коли були в окупації, я видалила всі контакти й намагалась ні з ким не виходити на зв’язок, бо співпрацювати з окупантами не збиралась. Але одразу по тому, як нас звільнили, подзвонив директор підприємства, сказав, що я можу виходити на роботу.
Фото: сімейний архів
Однак на самому початку ми не саджали квіти та дерева, а розгрібали й прибирали сміття – розбирали все, що накопичилось за період окупації й після деокупації. Якось дуже швидко Херсон заріс сміттям з головою. Це була така апокаліптична картинка – гори непотребу, «кульки» пролітають повз тебе на вітру…
Звісно прибирання не було роботою моєї мрії, але я дуже люблю своє місто, справді люблю, як пафосно б це не звучало. Це моє, я тут живу, я тут вкорінена. Нікому його не віддам і нікому не дозволю ображати.
– Херсон – південне місто, влітку тут доволі спекотно, тож рослинність має значення. До того ж, наскільки ми знаємо з новин, влітку рослинність захищає містян від скидів.
Я так скажу, в Херсоні й раніше за санітарними нормами не вистачало зелені. Озеленення було недостатнім навіть у гарні часи, а зараз у мене просто крається серце…
Справді, у спеку достатнє озеленення здатне знизити температуру до восьми градусів, завдяки затіненню. Плюс очищення повітря. І так, це захист для наших мешканців під час війни – влітку людина може сховатись між гілок, під кронами дерев.
Фото: сімейний архів
Ми не можемо накрити все місто антидроновими сітками, але маємо змогу додати дерев.
Зараз я поспішаю, бо не хочу витрачати час, чекаючи, коли ми станемо вільними. По-перше, людське життя швидкоплинне, а по-друге, потрібно три-п’ять років, щоб деревинка стала більш-менш придатним для захисту деревом, тож час – дуже важливий фактор.
– Нині вдалось навести лад там, де це більш-менш безпечно, тож тепер ви можете займатись тим, до чого найбільше лежить душа?
Так, справді, з’явилась можливість займатись доглядом і рятуванням того, що залишилось із зелених насаджень. Більшість парків, на жаль, знищено, особливо ті, що в береговій зоні. Але за тим, що залишилось треба доглядати. І хто що не казав би, я упевнена – це треба робити зараз, бо якщо ми втратимо все, то матимемо пустелю.
Стараємось робити так, щоб не витрачати на це кошти, які життєво необхідні на фронті. Знайшли чудовий варіант: у місті є ділянки, де рясно і густо посходили різні дерева. Настільки щільно, що їх просто необхідно проріджувати, аби там залишалось хоч щось живе – не пропадало і не хворіло. Тож ми з колегами взяли лопати й стали викопувати ці ростки. Завдяки цьому посадковому матеріалу я тепер маю можливість створювати парк.
Фото: Євген Сержук
Почали ми з Таврійського, але в планах ще Шуменський. А найбільше я хочу довести до ладу Бузковий парк. Це для херсонців – дуже щемне місце. Місце, де загинули хлопці, які фактично голіруч виходили захищати Херсон під час вторгнення. Ми маємо зберегти його, щоб пам'ятати.
– Зараз ви працюєте в захисті: у вас і співробітників – бронежилети та детектор дронів. Чи дійсно ці прилади захищають, попереджають вчасно? Чи є тут поряд укриття?
Насправді цей детектор дронів одного разу вже врятував життя нам з чоловіком Минулого року на нас був скид. Ми їхали на машині, намагаючись потрапити додому на Кіндійку (селище на околиці Херсона). Біля площі ім. Чорновола нас вполював дрон. Завдяки тому, що в мене був детектор і вчасно я побачила сигнал, ми були готові. Коли під’їхали ближче і вже його бачили, чоловік крутанувся: увімкнув правий поворот – дрон кинувся на упередження, а ми різко поїхали ліворуч. Снаряд врізався у заднє скло. Автівку відкинуло вперед, але вона залишилась на ходу – ми поїхали. Тоді я отримала контузію, щоправда, не звернулась до лікаря, про що зараз трохи шкодую – почались головні болі. От піду у відпустку, то походжу по лікарях.
Щодо укриття, то воно є, але до нього треба трохи пробігти. Тому я щоразу дуже переживаю за співробітників, бо переважно це чоловіки вже пристойного віку.
– На цій війні ви втратили не лише свій бізнес, розплідники та будинок. Росіяни відібрали життя у вашого єдиного сина. Вибачте за це болісне запитання, але я не можу його не поставити, як це було?
Це трапилося 2-го березня. Цей жахливий день я пам'ятатиму завжди. Бахмутський напрямок, село Івано-Мар'їнка, Донецька область. Дмитру було 25 років. Виїжджаючи тоді на ротацію, він скинув мені в «Сигналі» фото, написав: «Четверта ротація, а я, уявляєш, вперше біля стели фотографуюсь». І пішов. А потім надійшла звістка…
Я весь час жила в телефоні: вийшов на зв'язок, не вийшов. Це було пекельне пекло. Коли сказали: «Ваш син загинув, перша реакція – шок». Я не повірила і десь годину повторювала: «Ні, ні, ні!». А потім його привезли…
Він не залишив мені онуків.
Фото: Євген Сержук
– Щиро співчуваю. Наостанок запитаю про троянди – ваш особливий проєкт. Будівля Херсонської обласної військової адміністрації вже незлічену кількість разів потрапляла під обстріли, фактично вона зруйнована, але на її фоні навіть зараз, в холоди, продовжують квітнути троянди. Я знаю, що ви мріяли їх врятувати й відновити.
Троянди біля нашої адміністрації ростуть десь років 30, але, як і всі зелені насадження в місті, вони були занедбані під час окупації. Мені дуже хотілося їх вберегти й зробити такими ж красивими, цілими й неушкодженими, якими вони були колись. Нам це вдається потроху. Наші троянди квітли цього року неймовірно, дуже рясно і красиво. Так, як вони, мабуть, ніколи не цвіли.
Ми вчасно їх обробили, вчасно обрізали. Зараз бачу, що їх знову треба обрізати – вже на зиму. Треба буде виділити час на це. Але треба враховувати наші обставини – на площі Свободи небезпечно працювати. Тож щоб тут щось зробити, потрібно звертатись по допомогу до військових, аби вони нас убезпечили. Але для мене це принциповий проєкт, тож зробимо.
Я часто думаю: Троянда – така тендітна рослина, але ж встояла тут, під вибухами, значить, і ми маємо встояти.
– Обов'язково встоїмо, завдяки нашим захисникам і таким людям, як ви, пані Ольго. Дякую за цю розмову і бажаю успіхів у вашій справі.
Автор тексту: Наталія Якобсон
Women Business Lab – комплекс банківських послуг від Sense Bank для жінок-підприємиць. Ініціатива об'єднує вигідні умови, зручні цифрові сервіси, доступ до знань, спільноти та партнерської підтримки. Її головна мета – створити умови для розвитку жіночого бізнесу в Україні.
