Там, де закінчуються правильні слова: методика, яка допомагає почути себе
Психологиня Катерина Птічка ділиться методикою, яку успішно використовує у своїй практиці. Вона допомагає почути бажання, про які ми давно мовчимо, і знайти відповіді, що починаються там, де закінчуються правильні слова.
За понад десять років роботи психологом я зрозуміла одну річ. Люди майже ніколи не приходять із тією проблемою, через яку насправді страждають. «Я вигоріла». «У мене проблеми у стосунках». «Я більше нічого не хочу». «Не знаю, що робити далі». Це лише вершина айсберга.
Тому вже на перших консультаціях я майже завжди ставлю одне й те саме запитання: «Чого ви хочете?» Відповідь з’являється швидко: «Більше грошей», «Схуднути», «Іншу роботу», «Заміж», «У відпустку».
І тоді я ставлю наступне запитання: «Для чого?» І ще раз: «Для чого?» Потім – знову. І ще. П’ять разів поспіль.
Спочатку це здається дивним. Потім – дратує. А потім відбувається те, заради чого люди приходять у терапію.
«Хочу більше заробляти».
– Для чого?
«Щоб більше подорожувати».
– Для чого?
«Щоб бути вільною».
– Для чого?
«Щоб ні від кого не залежати».
– Для чого?
Довга пауза.
«Бо мені страшно, що одного дня я залишуся сама».
І раптом ми вже говоримо не про гроші. Ми говоримо про страх.
За десять років практики я зрозуміла: найцінніше в терапії – не відповідь. Найцінніше – пауза перед нею.
Бо саме в цій паузі людина перестає говорити так, як звикла, і вперше починає говорити так, як відчуває. Саме в цій паузі відбувається те, чого сьогодні не вміє жоден алгоритм: людина вперше перестає шукати правильну відповідь і починає шукати чесну.
Саме тому я ставлю наступне запитання. Іноді воно змінює все.
«Хочу схуднути».
– Для чого?
«Щоб подобатися собі».
– Для чого?
«Щоб бути впевненішою».
– Для чого?
«Щоб чоловік мене не розлюбив».
І знову стає очевидно: проблема ніколи не була у вазі.
Мене давно перестали цікавити перші відповіді. Бо перші відповіді майже завжди належать нашому розуму. Вони правильні. Логічні. Соціально схвалювані. Саме їх ми звикли озвучувати іншим. І дуже часто – самим собі.
Але приблизно після п’ятого «Для чого?» відбувається щось дивне. Закінчуються красиві пояснення. Закінчуються правильні слова. Закінчуються історії, які ми роками розповідали навіть самі собі. І починається правда.
Є ще одне запитання, яке я ставлю після цього. Іноді воно змінює більше, ніж уся попередня розмова.
«Якби ніхто цього не побачив, не оцінив і не похвалив вас за це, ви б усе одно цього хотіли?»
Після нього в кабінеті майже завжди стає тихо. Бо саме тоді людина вперше починає відрізняти свої бажання від чужих очікувань.
Мені здається, саме в цьому і полягає найважливіша робота психолога. Не дати правильну пораду. Не сказати, як правильно жити. А поставити запитання, після якого людина більше не зможе жити по-старому.
Тому сьогодні я хочу запропонувати вам не пораду, а експеримент. Візьміть аркуш паперу. Напишіть своє найбільше бажання. І п’ять разів поспіль поставте собі лише одне запитання: «Для чого?»
Не поспішайте. Не шукайте красивих відповідей. Дочекайтеся тієї, після якої стане трохи незручно. Саме там дуже часто починається правда.
Моя робота ніколи не починається з відповідей. Вона починається там, де закінчуються правильні слова.
І, можливо, саме там уперше починаєтеся ви.
