5 стихов Лины Костенко о любви, которые понравятся каждой украинке
Лина Костенко – не просто талантливая поэтесса. Так, она умеет сказать то, о чем думает каждая женщина: будь то любовь, патриотизм или вечные вопросы о смысле жизни. Ее стихи заставляют полюбить поэзию даже тех, кто ранее был к ней равнодушен. В своих произведениях она не просто взывает к разуму – она разговаривает с душой.
Не говори печальними очима те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна. Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява, чи просто чорна магія чола…
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
Я не скажу і в пам’яті — коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.
Лина Костенко родилась 19 марта 1930 года в Ржищиве Киевской области, в семье учителей. Когда малышке было 6 лет, семья перебралась в Киев.
Я хочу знати, любиш ти мене, чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне, моя сама від себе таємниця!
Чи ти за мене душу віддаси, чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, трішечки краси, душі нічого більше не потрібно.
Чи, може, в цім калейдоскопі літ, де все нещадно звичне і щоденне
ти просто мені дивишся услід і трохи любиш сни свої про мене?
Примечательно, что отец Лины был арестован и признан врагом народа, поэтому дух свободы и справедливости был заложен в Костенко с самой юности.
Розкажу тобі думку таємну, дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши сотні вражень,
імен і країн, – на сьогодні, на завтра, назавжди! – ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема, на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо. І сьогодні, і завтра, й навік.
Первые стихи Лины Костенко были опубликованы в 1946 году. И после этого Костенко принимает решение посвятить себя литературе.
После школы она поступает в Педагогический Институт имени Горького (сегодня - Драгоманова), однако вскоре бросает его и уезжает учиться в Москву – в Литературный институт имени Горького.
Осінній день березами почавсь. Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час. Але про це не треба говорити.
Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити? В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити. Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити. Я Вас люблю.
О як я Вас люблю! Але про це не треба говорити.
Первая книга Костенко выходит в 1956 году, а уже в 1962 ее произведения попадают под цензуру. 15 лет Костенко не публиковали из-за ее сильного духа и свободы мысли. Благо, она не сломалась и продолжала творить. «Творческий арест» продлился до 1977 года
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
Интересно, что Лина Костенко, не смотря на все свои достижения, публично отказалась от звания Героя Украины, заявив, что она «не носит политическую бижутериию».
На сегодняшний день Костенко проживает в Киеве, она не часто появляется на публике, однако занимает активную гражданскую позицию.
Фото: Facebook
