Хірург розповів про пересадку печінки та донорів

Олег Котенко, д.м.н., завідувач відділення трансплантації та хірургії печінки

Коли лікарі виносять вердикт: «Необхідна консультація хірурга Котенко», це означає, що у пацієнта Трансплантація органу... Що ми знаємо про цю галузь медицини, яку в нашій країні продовжують розвивати одиниці?

Ми звернулися до людини, яка знайома з цією темою не з чуток – керівнику відділення трансплантації та хірургії печінки Інституту хірургії та трансплантології АМН України Олегу Геннадійовичу Котенку. Лікар призначив нашу зустріч на ранок, хоча тільки о 3:00 закінчив чергову трансплантацію. Під час нашої розмови його раз у раз відволікав черговий дзвінок або поява лікаря з пацієнтом. І це зрозуміло: йшлося про випадки, коли кожна хвилина на рахунку.

Олеге Геннадійовичу, чи існує зв'язок між віком та захворюваннями печінки?

Сьогодні ситуація дещо інша, ніж ще кілька десятиліть років тому. Змінився навіть характер хвороб. «Помолодшали» рак, цироз. Багато вроджених патологій: наприклад, більярна атрезія (недорозвинення жовчних проток). До нас потрапляють пацієнти з таким діагнозом у віці до року.

На першому етапі діткам роблять операцію Касаї (створення штучної системи жовчних проток із печінки в кишку). Далі їм потрібна трансплантація печінки. Спочатку ми обстежуємо родичів (можливих донорів) та реципієнта, потім ставимо його в лист очікування. Оперувати малюка можна починаючи з віку 5-6 місяців, щоб вага дитини була більше 5 кг. у цьому випадку більше шансів, що він виживе.
При пересадці органів вам доводиться оперувати відразу двох людей. Скільки часу триває операція з трансплантації печінки?

Оскільки паралельно «іде» і донор, і реципієнт нам потрібно від 13 до 18 годин. Раніше така операція тривала до 24 годин.

Багато хто вважає, що, віддавши свій орган чи частину його, людина стає інвалідом на все життя.

На жаль, є така думка. Але печінка має унікальну особливість: здатність до регенерації (причому це єдиний орган в організмі людини, що має подібну властивість). Згадайте міф про Прометея, якому орел викльовував печінку, а вранці вона знову відростала. Таким чином, частина печінки донора, пересаджена реципієнту, згодом зростає та повністю забезпечує життєдіяльність людини. А частина печінки, яка залишається у донора, відновлюється з розрахунку на кілограм маси тіла і продовжує повноцінно виконувати свої функції. Звичайно ж, операція технічно складна. Необхідно розділити печінку на частини так, щоб кожна з них повноцінно функціонувала. У нас уже зроблено 84 трансплантації, причому жоден донор не став інвалідом. Більше того, троє жінок-донорів після операції народили діток. Я вважаю, що це переконливий показник. Хоча, звичайно, сама по собі операція непроста, не виключені ускладнення. Ми відверто обговорюємо їх у кожному конкретному випадку і з донором, і з реципієнтом. Люди повинні свідомо йти на трансплантацію і розуміти, що тут, як і за будь-якого іншого хірургічного втручання, існують певні ризики.

Коли донор може повернутися до нормального способу життя? (залежно від характеру діяльності). Протягом трьох місяців протипоказані інтенсивні фізичні навантаження, підняття тяжкості – втім, як і після будь-яких операцій (щоб виключити утворення гриж). Далі донори поступово повертаються до звичайного способу життя.

Коли мова заходить про трансплантацію, на жаль, майже завжди можна почути чергову історію про «чорне» донорство. Чим викликана така недовіра до цієї галузі медицини?

Думаю, це пов'язано з тією необ'єктивною інформацією, яку активно подають мас-медіа. Публікації на тему трансплантації здебільшого негативні. Відповідно, у суспільстві складається негативне ставлення до пересадки органів загалом, та й до лікарів теж, причому не лише до трансплантологів. Я вже не говорю про форму та рівень подачі такого роду інформації: «украли нирку та пересадили її в сараї». На жаль, люди цьому вірять.

На відміну від України, у США, наприклад, до цієї теми підходять по-іншому. Там наголошують на жертовності, показують передачі про розвиток трансплантології, розповідають про те, кому дістаються органи загиблого донора. Наразі у них навіть дозволено та заохочується знайомство родичів загиблого з реципієнтами, які отримали його органи. Вони спілкуються та почуваються рідними людьми. Звичайно, скорбота про втрату близької людини буде присутня завжди. Але думка про те, що його частинка допомогла врятувати комусь життя, може стати втіхою, адже це продовження життя в іншій людині.