Деніел Кіз "Квіти для Елджернона": хеппі-енд під забороною
Якісна художня література потроху повертається у наше життя. Та потроху повертає до життя нас самих. Чудово, що не лише детективи або жіночі романи мандрують метрополітеном. Новий «старий» бестселер - «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза - це знакова подія. Книзі ж 50 років! Здається ми спостерігаємо, як сучасна література стає класичною.
Історія написання науково-фантастичного роману Деніела Кіза «Квіти для Елджернона» сама по собі варта окремого роману. До того ж вона на відміну від твору дійсно фантастична.
ЧИТАЙ ТАКЖЕ: Хорхе Луис Борхес: лучшая фантастика по версии гениального писателя - топ-24 хорошие книги
Все почалося з того, що 1958-го року письменник-початківець і практикуючий психоаналітик Кіз приніс оповідання «Квіти для Елджернона» в редакцію відомого американського часопису Galaxy Science Fiction. Видавець знав, що гарна фантастика завжди стає бестселером. Оповідання сподобалося, але редактор зажадав, щоб автор змінив кілька останніх абзаців, мовляв, читачі конче потребують хеппі-енду. Кіз відмовився, і оповідання врешті було надруковане у конкурентів - в журналі Fantasy & Science Fiction. Через рік оповідання здобуло престижну - до речі читацьку! - премію Г’юго. Рівень художньої літератури вимірюється не лише сюжетом з гарним фіналом. На хеппі-енд читачам було плювати. Їх взяла в полон зворушлива історія розумово відсталого хлопця Чарлі Гордона, який мріє стати розумним і несподівано отримує свій шанс. Після вдалої операції для підвищення розумової активності миші на ім’я Елджернон, Чарлі стає першою піддослідною людиною. Він розумнішає шаленими темпами і… потроху починає кепкувати з тих, чиї таланти значно менші. Йому доведеться пройти нелегкий шлях, доки він (а з ним і ми) зрозуміє, що супер IQ – не право, а відповідальність, і взагалі-то не найважливіша у світі річ.
Читацький успіх це не абищо - видавництво Doubleday запропонувало Деніелу переробити оповідання в роман і навіть виплатило аванс. Кіз працював над романом три роки - з 1962-го по 1965-й, значно поглибивши морально-етичну складову твору. Він не з чуток знав, яким принизливим буває відношення пересічних громадян до розумово відсталих, бо довгий час професійно працював саме з такими дітьми. А це була середина XX століття – суспільство ще навіть не прикидалося, що «діти Сонця» це теж діти, а Даун - це лише синдром. Коли роман було дописано, в Doubleday поставили вимогу: хеппі-енд і край! Письменник повернув аванс і звернувся в інше видавництво, потім ще в одне… На протязі року Кіз отримав відмову в п’яти видавництвах, що займалися кращою сучасною літературою, коли нарешті в 1966-му роман вийшов друком у Harcourt.
Тут-таки і повторилася та сама історія, що трапилася з оповіданням. Того ж самого року роман «Квіти для Елджернона» нагородили премією «Неб’юла» Американського товариства письменників-фантастів, а ще через два Кліфф Робертсон отримав «Оскар» за головну роль в фільмі за романом. Потім були п’єси, мюзикл, телефільм, радіовистава, публікації в тридцяти країнах по всьому світі і переклади на 27 мов. З часу першої публікації «Квіти для Елджернона» не зникають з книгарень. Нарешті з’явився і перший український переклад. Він вартий того, щоб прочитати. Тут є все: і життя, і сльози, і любов. Немає тільки хеппі-енду, але це той рідкісний випадок, коли це не має значення.
Марина Корольова
Фото: https://www.bookclub.ua/catalog/books/classic/product.html?id=31989,
https://spontaneousditties.wordpress.com/2013/03/27/flowers-for-algernon/
