Садиба або квартира: аргументи за і проти
Ольга, 35 років, домогосподарка: Тільки в будинку я відчула себе повноцінною господинею
Нам завжди хочеться того, чого в нас немає. Як людина, яка виросла в будинку, я мріяла про квартиру. Тому з радістю переїхала до чоловіка, тим більше, що з його батьками склалися чудові стосунки. Мені здавалося, що тепер у мене буде багато часу на цікаві речі, адже побут у квартирі набагато простіше. Але вже за тиждень зрозуміла, що потрапила до клітки. Вранці ми не могли розминутися на маленькій кухні, увечері навіть у своїй кімнаті я відчувала себе, як у натовпі, тому що телевізор за тонкою стіною барабанив без упину. А бардак!
Я раптом помітила закономірність – що менше місця, то важче підтримувати порядок! Роздратування зростало, як снігова куля! Але до всього можна звикнути, це дрібниці. По-справжньому мене вбив інший випадок. Ми закінчували ремонт, коли в квартирі зверху трапилася аварія, і весь наш затишок вмить перетворився на купу мокрого мотлоху.
Я була така обурена, що навіть ніякої компенсації ми не отримаємо! Що це за життя, коли сам собі не господар? Мало того, що сусіди тупцюють над нашими головами день і ніч, то ще й залили нас! Коли я завагітніла, запропонувала чоловікові переїхати до моїх батьків і розпочати власне будівництво (батьківська ділянка дозволяла). Чоловік не одразу, але погодився. Вже третій рік ми живемо у своєму домі! Поки він ще не повністю добудований, але це таке щастя. бути господарем самому собі! Про зручність, простір та екологію навіть говорити не варто. гроші, час, друзів, захоплення Коли народився наш Васька, ми піддалися загальної тенденції, продали квартиру і купили будинок за 30 км від Києва. Я сиділа в декреті, мене це влаштовувало, чоловік їздив на роботу, наче було добре. Але коли підріс син, я зрозуміла, що якось не дуже радісно ми живемо. Ми так і не спромоглися купити другу машину, як хотіли, не добудували другий поверх. Дітей-ровесників довкола не було, до садка далеко, з інтернетом перебої. Загалом, я опинилась у повній ізоляції. На роботу повернутися не змогла, адже на маршрутці не наїздишся, дитину діти нікуди, подруги приїжджали все рідше і рідше. Грошей не вистачало, і це дуже позначалося на нашому господарстві. Адже тримати в порядку будинок – це не тільки підлогу помити, це ще й дах, і паркан, і ділянка, і каналізація, про яку не турбується ЖЕК, а ти сам. Чоловік приїжджав після роботи, і вже нічого не міг робити від втоми.
У результаті він став часто залишатися ночувати у мами. Звичайно, почалися сварки. Кілька місяців тому я твердо вирішила – годі! Поставила чоловіка перед фактом і зателефонувала ріелтору, який займатиметься продажем будинку. Інакше я ніколи не повернуся до активного життя, до кола друзів, а дитина так і зростатиме серед курей та собак. Загалом, чи то сили ми не розрахували, чи міській людині не варто лізти в подібні авантюри... Дуже сподіваюся на те, що будинок продасться швидко, і я повернуся в звичне середовище.
