За лаштунками YAGODY: Злиття народного співу з театральним шедевром
Вокалістка українського театрально-музичного гурту YAGODY, Зоряна Дибовська, у своєму інтерв'ю докладно розповідає про шлях колективу, їхнє унікальне поєднання етномузики з театральним перформансом та надихаючі історії з-за лаштунків.
Гурт YAGODY, заснований у Львові, розпочинався як невимушений проєкт, що виник з акторського досвіду та любові до народної музики. Зоряна підкреслює, що їхній підхід до народних пісень нестандартний: вони переосмислюють пісні, аналізуючи їхню драматургію та створюючи на цій основі музичну атмосферу. Кожна пісня для них – це окрема дія, вистава. Особлива увага в інтерв'ю приділяється участі у Національному відборі на «Євробачення 2024», де гурт довів свою унікальність та здатність надихати аудиторію.
– Якою є історія створення гурту YAGODY і що надихнуло вас на поєднання етномузики з театральним перформансом?
Зоряна Дибовська: Ми довго думали як окреслити те, чим ми займаємось. Це важко назвати просто фольклорною музикою, адже часто це щось дуже-дуже перформативне. Та й спосіб роботи з матеріалом у нас суттєво відрізняється від інших етно колективів. Ми не їздимо у творчі експедиції, не збираємо музику по селах. Ми беремо народні пісні, які співали в нас вдома і переосмислюємо їх. Ми аналізуємо пісні за драматургічним принципом – розбираємо сюжет та створюємо музичну атмосферу. Кожна пісня для нас – це вистава на одну дію (акт). Власне, в жанрі етнодрама ми намагалися поєднати те, що ми любимо найбільше – театр та народний спів.
– Розкажіть більше про себе, про ваш творчий шлях?
Зоряна Дибовська: Появі львівського гурту «YAGODY» передував проєкт у Донецьку. Після завершення акторської спеціальності я перебралася на Схід, де отримала роботу в Донецькому національному академічному українському музично-драматичному театрі. Мені дуже хотілося займатися лагідною українізацією на Донбасі, тож разом з Миколою Гусейновим ми створили колектив «Хрущі в борщі». Ми співали традиційні українські пісні і це справді вражало місцевих. Гурт проіснував чотири роки, а тоді почалася війна. Разом із сином ми переїхали назад на Захід, але ідея продовжувати популяризувати українську пісню мені все ще не виходила з голови.
«YAGODY» з’явилися в червні 2016-го року. Як і пасує всьому справжньому – гурт з’явився стихійно. Наче так і мало трапитися. Я, на той час, була викладачкою сценічної мови на факультеті культури та мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. Саме там і з'явилася ідея створити музичний гурт. Іншими учасницями квартету стали молоді актриси у яких я викладала сценічну мову. Усіх нас пов'язував театр і ця шалена любов до нашої етніки.
Зараз колектив трохи оновився, розрісся і разом із цих зросла географія нашої творчості. Вокалістки Тетяна Войтів та Софія Лешишак родом з Львівщини, акордеоністка Надія Паращук - з Закарпаття, я та цимбаліст Василь Паращук з Тернопільщини. Наш бас-гітарист Вадим Войтович з Волині, ну а барабанник взагалі родом з Грузії.
– Ваші виступи поєднують у собі музику та театр. Як ви знаходите баланс між цими двома аспектами ваших шоу?
Зоряна Дибовська: Поєднувати музику і театр не складно, але складно бути одночасно на театральній сцені та музичному фестивалі (а так би хотілося). Взагалі це речі, які підсилюють одна одну. Театральний досвід нам дає легкість перебування на сцені, у нас немає зажимів перед великою аудиторією, ми не боїмося бути собою у світлі софітів. І навпаки – володіння голосом дуже розширює акторський діапазон. Так наші пісні вже й встигли стати частиною двох вистав у львівських театрах («До тебе в сни…» (режисер Б. Ревкевич), «Сни літньої ночі» (режисер Д. Захоженко).
– Які унікальні інструменти чи техніки ви використовуєте у своїх виступах?
Зоряна Дибовська: Мабуть, варто почати з того, що в нашому колективі 7 осіб. Іноді це складно для формування репетиційних графіків, втім для творчості це беззаперечна перевага. Така кількість вокалісток дає нам можливість йти в багатоголосся. Це завжди робить звучання цікавішим та об’ємнішим. Ну а участь в колективі музикантів-мультиінструменталістів завжди залишає простір для імпровізації. Зрідка ми обмежуємося лише барабанами, цимбалами, баяном та гітарою. У творчому процесі в хід ідуть також дримба, сопілки, джембе, дощовиця та ще багато всього цікавого.
– Які теми та повідомлення ви намагаєтеся передати через ваше мистецтво і як ви думаєте, чому це важливо у сучасному світі?
Зоряна Дибовська: Нашою основною ідеєю у творчості є прагнення закохати в нашу народну музику українців та світ. На жаль, зараз можна багато почути про те, що народна музика – це не трендово, нудно і уже всіх втомило. Але ми готові продовжувати співати доти, доки ми не переконаємо слухачів у зворотному. Етнічна музика – це наше коріння. Вона дає нам сили битися і вчить кохати. Це наш скарб за який сиділи в таборах, тюрмах і були вбиті наші пращури. Ми не маємо права це забути, бо тоді ми припинимо бути українцями.
– Розкажіть про ваш досвід участі у Національному відборі на «Євробачення 2024». Які відчуття та очікування були пов'язані у вас із цією подією?
Зоряна Дибовська: Ми вже багато разів розповідали, що у нас не було амбіцій брати участь в цьому пісенному конкурсі, адже ми вважали себе «не форматом» для цієї події. Втім, нас дуже надихало те, як наша публіка вірила в нас і бачила у ролі представника України на міжнародній арені. Тож ми спробували глянути на свою творчість очима нашої аудиторії і…здивувалися. Спершу нашу пісню відібрали серед майже чотирьохсот претендентів у двадцятку, потім в число фіналістів. З’явився навіть азарт.
Ми, як дуже відповідальний колектив, поставилися до цього статусу відповідно, тож працювали протягом кількох місяців навіть не на 100, а на цілий 300 відсотків. Останній місяць перед конкурсом ми фактично щоденно репетирували хореографію та вокальні партії. Ми заклали безліч символів у наші костюми та сценічне шоу. Тож коли на ефірах на радіо ми говорили про те, що готові зламати сцену своєю енергією, ми знали про що кажемо. Ті, хто сидів у залі під час конкурсу можуть підтвердити, що ціль було досягнуто. Втім, ми, як і більшість оглядачів Нацвідбору на «Євробачення 2024», залишилися дуже незадоволені картинкою, яку побачили по телебаченню. На жаль, відеоверсія нашого номера і близько не передає величезний шмат роботи яку проробила наша велика команда. Але ми знаємо точно, що свою роботу ми виконали на максимум.
– Як ви вважаєте, якими є роль та вплив «Євробачення» на кар'єру артистів та музичних гуртів в Україні?
Зоряна Дибовська: Євробачення – це чудовий майданчик для знайомств з українцями. Багато колективів чи виконавців до участі в цьому конкурсі є здебільшого відомими лише у своїй музичній бульбашці. Після презентації своєї пісні про них дізнається вся Україна і це справді того варте. Крім того, це середовище талановитих артистів та музикантів, де можуть народитися нові цікаві проєкти та творчі колаборації. Тож спробувати себе у ролі учасника Євробачення точно варто.
– Яким є ваш творчий процес при створенні нових пісень та перформансів? Звідки ви черпаєте натхнення?
Зоряна Дибовська: Можливо це банально прозвучить, але від людей. На наших концертах за кордоном не раз траплялися випадки, коли гості на знак вдячності «дарували» нам пісні своїх країн. Після такого глибокого занурення в нашу культуру їм страшенно хотілося поділитися чимось своїм. Вони наспівували нам свої народні пісні, які були близькі їхньому серцю. Так у нашому репертуарі з’явилися польські та болгарські тексти. І саме цей енергетичний обмін нас мотивує продовжувати займатися музикою.
– Чи можете ви поділитися якимось особливим моментом чи спогадом, пов'язаним із вашими виступами, що залишило глибокий слід у вашій пам'яті?
Зоряна Дибовська: Одразу пригадався наш виступ в Угорщині. Коли ми їхали туди ми розуміли, що офіційна позиція влади країни є не дуже прихильною до України. Ми абсолютно не розуміли чого очікувати від концерту, але точно відчували, що варто їхати.
Як тільки ми прибули на майданчик в Угорщині, нас зустрів світловий технік, який сказав нам: «Nice to see you and Slava Ukraini!». Він додав, що має друзів в Україні і співпереживає нашому болю. Для нас це було особливо важливо і дало розуміння, що діалог можливий.
На концерті були українці, проте це була лише третина залу. Більшість відвідувачів заходу - угорці. Тож ми говорили з ними про те, що війна в ХХІ столітті – це абсурд і що ми її не обирали, але змушені щоденно захищатися. Підкреслювали, що ми це не росіяни – у нас різні цінності та культура.
Дуже було цінно, що в залі була перекладачка, яка донесла місцевим наш меседж угорською мовою. Ми справді порозумілися. У залі зависла пауза і подекуди навіть було чути плач.
У фіналі концерту ми традиційно виконали пісню «Калина-Малина» в знак поваги до воїнів, які бережуть наше життя щоденно. А коли нас запитали «Що для нас означає досягнення миру в цій війні?», ми категорично відповіли: «Перемога».
Ця історія якраз про ось такі маленькі перемоги, які має прагнути робити кожен українець чи українка. Ми маємо пам'ятати, що лише від нас і нашої включеності залежить доля нашої країни.
– Що б ви хотіли сказати молодим артистам, які тільки розпочинають свій шлях у складному світі музики та театру?
Зоряна Дибовська: Не боятися зробити крок у невідоме, бо саме за ширмою страху найчастіше ховається успіх.
