Що таке прихований сексуалізований вплив – і чому він залишає травму на все життя
Перед тим як читати далі, будь ласка, чесно відповідай «так» або «ні» на твердження нижче. Можливо, вони здаватимуться буденними, майже невинними.
Спробуй не аналізувати – просто відчуй, чи знайоме тобі це:
- Чи бувало так, що дорослі коментували твоє тіло в дитинстві («така гарненька», «соковита дівчинка», «у тебе така фігурка, хлопці попадають»), і це викликало змішані почуття?
- Чи торкались тебе так, що це формально можна назвати «невинно», але ти внутрішньо стискалась або завмирала?
- Чи були жарти родичів про твою тілесність, груди, стегна, інтимні зони – «жартома», «по-доброму», у компанії?
- Чи питали тебе у підлітковому віці про стосунки, цілування, «чи є хтось», так настирливо, що було соромно й незатишно?
- Чи обговорював хтось із дорослих твою привабливість, зайву чи недостатню сексуальність, коли ти ще навіть не розуміла, що це означає?
- Чи відчувала ти обов’язок «не засмучувати» дорослого, який проявляв до тебе дивну ніжність?
- Чи був хтось, хто дарував тобі надто дорослі подарунки, робив «компліменти не за віком», або поводився так, що тобі хотілося втекти?
- Чи відгукується в тобі фраза: «Наче нічого не сталося, але мені досі неприємно це згадувати»?
Якщо ти хоча би раз сказала «так», – ти торкнулася теми, про яку ми в суспільстві звикли мовчати. Не тому, що вона неважлива. А тому, що ми не навчилися її називати.
Прихована сексуалізація в дитинстві: як жарти та «компліменти» ранять назавжди
Є форма взаємодії, яку психологи називають прихованим сексуалізованим впливом. На відміну від відкритого сексуального аб’юзу, у ньому:
- немає прямого насильства,
- немає відвертого сексуального акту,
- часто немає навіть фізичного контакту.
Але є сексуалізація, тобто те, що дитину або підлітка вводять у поле сексуальних смислів до того, як вона готова це проживати.
Тобто тіло й психіка отримують сигнал:
- «ти – об’єкт сексуальної уваги»,
або навіть:
- «твоя цінність – у привабливості та бажаності».
Це може бути:
- погляд, який триває довше, ніж має,
- коментар, що руйнує межі,
- невинне «обійму тебе» із надмірною тілесністю,
- «жарти» про твою сексуальність,
- відчуття, що ти мусиш бути приємною дорослому, щоб уникнути дискомфорту.
Так, це не сексуальний аб’юз у кримінальному розумінні.
Але у психологічному – так, це травма, бо дитина не може:
- розпізнати намір,
- сказати «ні»,
- зрозуміти, чому їй соромно,
- обробити подію.
Саме тому дорослі жінки й чоловіки роками живуть із відчуттям: «Щось було… але я не знаю, що».
Це може трапитися з будь-ким. У будь-якому віці. І це важливо сказати вголос.
Сексуалізований вплив може відбутися:
- у 3–5 років, коли дитина ще не розуміє сексуальності;
- у 9–12 років, коли тіло змінюється, і на нього звертають «надто дорослу увагу»;
- у підлітковому віці, коли дорослі починають сексуалізувати будь-яку поведінку;
- у 19–25, коли старші колеги, родичі чи знайомі плутають межі;
- навіть у дорослому віці, якщо партнер, начальник чи знайомий руйнує межі під виглядом компліментів чи «жарту».
➡ Стать також не захищає.
Чоловіки переживають це так само часто – але ще рідше говорять.
Бо чоловікові у нашій культурі майже заборонено сказати:
- «Мене сексуалізували».
- «Мені було неприємно».
- «Я не хотів цього контакту».
Це вважається «нечоловічним», і саме тому чоловічий досвід прихованого сексуального впливу часто замовчується так, що навіть психотерапевти інколи не помічають цього в історії клієнта.
Вплив сексуалізованої травми на жіночність і чоловічу ідентичність
Дуже сильно – хоча ми цього не помічаємо.
У жінок:
- з’являється відчуття, що тіло – це зобов’язання, причина для сорому, небезпека;
- формується страх бути бажаною або побоювання чоловічого інтересу;
- може виникати відчуття, що «жіночність треба ховати»;
- або навпаки – нав’язана сексуальність, яка ніколи не приносить задоволення;
- хронічне напруження в тілі, особливо в тазовій зоні;
- складність із довірою, близькістю, відкритістю.
У чоловіків:
- плутанина між близькістю й сексуальністю;
- проблеми з ідентичністю, сором за «неправильне» бажання чи його відсутність;
- гіперсексуальність як захисний механізм;
- уникання контактів, якщо сексуалізація була примусовою;
- складність прийняти власне тіло як безпечне;
- страх проявляти ніжність, щоб не здатися вразливим.
У всіх випадках – чоловічих і жіночих – спільним є втрата контакту з власною статтю.
Не органом, не зовнішністю, а саме внутрішньою природою.
Чому важливо називати це?
Бо тільки назване стає керованим.
А неназване – живе в тіні, підточує самооцінку, викликає ніяковість у стосунках, блокує задоволення, руйнує контакт із тілом.
Дуже багато жінок у терапії вперше розуміють: «Я не була дивною. Це з моїм тілом зробили щось, для чого я була не готова». І цей момент стає першим кроком до відновлення.
Якщо тобі відгукується те, що ти щойно прочитала, якщо в тілі щось здригнулося або навпаки нарешті зітхнуло, – можливо, тобі буде цінною книга «Сексуальний аб’юз: тіло та психосоматика».
Це не страшна, не важка й не академічна книга.
Вона написана для того, щоб читач побачив себе – без осуду, без тиску, без «діагнозів».
У книзі багато пояснень про те, як тіло реагує на приховану сексуалізацію, чому з’являються психосоматичні симптоми, і як м’яко, без травмування, можна повернути собі відчуття власної цілісності.
Вона не дає простих відповідей – але дає дуже багато підтримки.
