Сексуальність та відсутність Табу: хто вона – сучасна українська жінка?
Проте з’явилися хейтери, що вбачають у цьому аморальність, а деякі навіть попросили політикиню здати кров на наявність наркотичних засобів у крові. Нагадаємо, що прискіпливі невподобателі вже критикували фотосесію Санни Марін у журналі «Trend», для якого прем’єр-мінíстерка позувала у піджаку без сорочки.
Санна Марін, прем’єр-мінíстерка Фінляндії (з 2019 року)
Якщо розібрати серпневий прецедент по «голим» (вибачте за каламбур) фактам, то будь-який політик - це, у першу чергу, людина, яка має чітко визначений графік роботи, відповідно, - й час на дозвілля та законні вихідні. Зазначимо, що раніше не було «Інтернету», дрес-код розповсюджувався й на повсякденне життя, а на політичну посаду заступали у більш поважному віці. Як результат, бачимо, що у суспільства було менше претензій до одягу або способу дозвілля політичних діячів. Проте часи змінюються.
Санна Марін на вечірці, що проходила поза її робочим часом, вдягнена досить звично для 21 ст, вона танцює по-сучасному, як і більшість дівчат по всьому світові. Політикиня чесно повідомила про вживання алкоголю на вечірці, що не є забороненим вчинком у Європі та у її віросповіданні. Тому, вважаємо, що цей міжнародний скандал заслуговує на увагу лише тому, що критерії до жінки знов завищені, ніж до чоловіків, навіть якщо вони політики. Можна підсумувати, що фемінізм ще не справився зі своїм завданням, і нам, жінкам, ще знадобиться відстоювати своє право на те, ЯК ми танцюємо, і ЯК сидимо.
Дякуючи першій пані України Олені Зеленській та її та її фотосесії для американського видання, зробленої Енні Лейбовіц, українські жінки більше не є жертвами маркерів суспільства, нав’язаними радянським союзом та релігійними отцями (не плутати із справжньою релігією). Табу на «ти ж дівчинка» кануло в Лету разом із дискетами для CD-rom 20 устолітті…
Олена Зеленська на обладинці «Vogue» США фотографа Енні Лейбовіц
То хто ж вона: сучасна українська жінка сьогодні? Які правила відпали, а що залишилось як традиційні цінності?
Так само, як і Lost Generation* (прим.авт.: «Втрачене покоління» - генерація, становлення якої припало на час між Першою і Другою світовими війнами; характеризується невірою в себе, її представникам притамані риси нігілізму), нам, українкам, іноді стає важко «знайти і зрозуміти себе» із-за різких, часто кардинальних змін у житті, пов’язаних із вторгнення росії в Україну. Ми всі бачимо як стрімко змінилися наші світогляд та мова спілкування. Деякі звички і вподобання втратили свій сенс, але нові продухлини* (прим.авт.: синонім до слова «отдушина») та захоплення ще не опанували наші серця. Вектор життя - невідомий, координати нових запитів душі ще у процесі розробки.
Тому, шановні читачки часóпису «Єдина», пропонуємо до вашої уваги книгу видавництва Старого Лева (2019) сучасної американської письменниці Елізабет Ґілберт (прим.авт.:відома як авторка бестселеру «Їсти, молитися, кохати», книги, що знаходилася 185 тижнів у «Списку бестселерів за версією The New York Times»). Це історія про звичайну дівчину Lost generation, яка приїхала підкорювати Нью-Йорк саме перед Великою вітчизняною спецоперацією (жартую); про те, як її характер і цінності змінювались паралельно із історичними подіями. Жіноча доля, сексуальність в навіть німфоманія, табу, війна і повна розгубленість, прийняття своєї безпорадності - всі ці теми розглядаються через призму еволюції особистості головної героїні. Читаючи цю книгу, читач розуміє, що відчуття невизначеності - це нормально, і не потрібно за це себе карати.
Книжка «Місто дівчат» Елізабет Ґілберт
Наступна книжка написана поки що мало відомою американською письменницею Рене Розен. У ній йдеться мова про головну редакторку американського часóпису «Космополітен» Хелен Браун. Історичний роман-бестселер «Літо на Парк Авеню» (2019) занурить вас у Місто великого яблука 1970-х, час, коли жінки зробили величезний крок на шляху до свого самоствердження. У книзі спостерігаємо метаморфози тогочасної американки, що більше не хоче бачити в «жіночих журналах» кулінарні рецепти, схему в’язання та рекламу засобу від геморою. Вони прагнуть по-справжньому знайти себе, побудувати кар’єру, насолоджуватися життям, палити цигарки та ламати стереотипи. Тому, шановні українки, якщо під час війни ви вирішили кардинально змінити свій спосіб життя і кар’єру - сміливо робіть кроки на зустріч своїм мріям, бо саме зараз час поступитися своїм страхам і почати діяти.
До речі, письменниця Рене Розен вже готує до публікації наступну свою роботу «Гламурна дівчина з П’ятої Авеню» (2023) про життя Есте Лаудер, засновницю однойменної косметичної компанії. Отож, із задоволенням чекатимемо на публікацію цих двох книжок в українському перекладі.
Наостанок, хочемо порекомендувати ознайомитися з поезією Луїзи Ґлік, якій у 2020 році було присуджено Нобелівську премію з літератури «за її безпомилковий поетичний голос, який суворою красою робить індивідуальне існування універсальним». Ця відома американська поетеса-есеїстка серед величезної кількості нагород і відзнак, має у своєму арсеналі також і Пулітцерівську премію. Наразі пані Ґлік є ад'юнктом (прим.авт.: особа, яка займає молодшу наукову посаду) в Єльському університеті, США. До речі, редакція «Єдиної» спеціально підібрала фото Нобелівського лауреата у подібному вбранні, що і «скандальне» фото Санни Марін: класичне чорне вбрання із декольте.
Луїза Ґлік, американська поетеса та есеїстика, лауреатка Нобелівської премії з літератури
Переживши у молодому віці нервову анорексію, мисткиня згодом проходила психоаналітичне лікування. Це стало причиною відмови від денної форми навчання у коледжі. Луїза Ґлік нам показує, що не потрібно боятися демонів усередині себе. Життя не завжди прекрасне й райдужне, як у казках, особливо зараз, під час такої жорстокої війни. Табу на печаль зняте. Сувора реальність, обставини, власна тонка душевна організація заставляють кожну із нас плакати вночі, наодинці із своєю подушкою. І цього не варто цуратися. Це наше справжнє альтер его. Іноді добре побути на самоті, почитати сумні й іноді тривожні вірші пані Ґлік та відкрити дверцята шафи із своїми власними скелетами (прим.авт.: державною мовою Вірші Луїзи Ґлік можна знайти на сайті Litcentr.in.ua).
