Виїхала за кордон та почуваюся винною: що робити?
За даними ООН, понад 5,6 мільйонів українців були змушені тікати від війни за кордон. У безпеці – без сирен і сидіння в підвалах, зі звичними благами мирної країни українці не почуваються радісно, а гризуть себе почуттям провини, щодня думаючи про страждання співвітчизників удома.
Чому виникають докори сумління, і що з ними робити – розповіли психолог реаліті Нового каналу «Екси» Наталія Єжова та ведуча «Ранку у великому місті» на ICTV, практикуючий психолог Юлія Зорій.
Зрадник Батьківщини?
Найперше – не зациклюйтеся на почутті провини, а зосередьтеся на усвідомленні, що, виїхавши, ви все зробили правильно.
Для початку нагадайте собі, як працює інстинкт самозбереження – боятися, тікати, рятуватися – це нормально. Особливо коли у вас є діти, і вашим основним завданням є збереження їхнього життя. Це наші базові налаштування. Те, що ви, рятуючись, виїхали за кордон – нормальна реакція на трагічні події. Прийміть це як усвідомлений факт
– пояснює Юлія Зорій.
Важливо також зрозуміти, чи не нав’язує провину ваше оточення.
Насправді це почуття зараз передається, як вірус. Можливо, подруга бідкається, як їй погано в іншій країні, як вона страждає. Можливо, мати розповідає, як її сусідка поїхала за кордон, тобто «втекла». Не приймайте цю естафету, зупиніть її. А ще краще розкажіть людині, що провина – це руйнація. Спрямування на себе тієї злості, яка виділилася для захисту своїх кордонів та життя, коли напав агресор. Нормально, що ця енергія є. Але треба спрямовувати її не на себе, відчуваючи провину. Від цього нікому не стане легше. Подумайте: «А що я можу зробити? Куди можу направити цю енергію, щоб зробити її життєвою, а не руйнівною силою? Подумайте з погляду України та роду. Краще, щоб усі залишилися здоровими та щасливими
– каже Наталія Єжова.
Як себе не «з’їсти»?
Важливо пам’ятати, що для нації та генофонду ваш виїзд у безпечне місце – хороше рішення.
Що більше українців зараз зможуть вижити та зберегти свою ДНК, то краще. Перефразуйте в себе в голові слова «я втекла, я погана, я злякалася» на слова «я зберегла життя дітей, майбутнє українського народу в особі своїй та своїх нащадків». Потрібно ще розділити два поняття: провина та борг перед країною. Провина – це «я поганий», і цією думкою ми себе руйнуємо. Борг – це «я українець, я гідний своєї країни, я завжди пам'ятатиму своє коріння. І мій обов'язок – розповідати про Батьківщину, допомагати чим можу, підтримувати український бізнес, зберігаючи свою роботу в рідній країні, поводитися гідно». Обов'язково потрібно розділяти ці два поняття. І, звісно, виконувати свій обов'язок як українця
– радить Наталія Єжова.
Тому потрібно стати корисним.
Людині, яка страждає від провини вцілілого, здається, що вона допомагає недостатньо, почувається «зрадником» тощо. До цього додаються головний біль, порушення сну, перепади настрою, безпорадність, напади гніву, картання, сум. Що робити? Усвідомити і прийняти ті чинники, які зараз присутні у вашому житті. «Де я? Чому я тут? З ким я? Про кого зараз дбаю? Що можу зробити «тут і зараз» щоб полегшити своє життя й допомогти країні?» Коли ви визначите зону контролю, то легше зможете зрозуміти, на чому варто зосередитися і яких зусиль докласти
– розповідає Юлія Зорій, базуючись на досвіді роботи на гарячій лінії психологічної підтримки.
Як себе заспокоїти та почати діяти?
Визнайте свої почуття.
Якщо відчуваєте провину, пам'ятайте, що ви – жива людина, і це нормально. Краще сказати собі: «Так, це є. Я це відчуваю, бо люблю свою країну, люблю українців. Можливо, хотіла б бути в Україні, але зараз не можу цього зробити з низки причин». Це нормальне почуття!
– каже Наталія Єжова.
А далі зосередьтеся на діях.
Якщо ви з дітьми чи тими, хто потребує вашої опіки, – подбайте про забезпечення їхніх базових потреб: сон, їжа, медична допомога. Намітьте, як ви можете допомогти собі, коли вас охоплює тривога. Можливо, це будуть фізичні навантаження, прогулянки, ігри з дітьми, прибирання, спілкування з іншими тощо. Ваша психологічна стабільність – запорука подальшої ефективності. – Подумайте, яким чином ви можете допомагати своїй країні – волонтерство, допомога біженцям, комунікація чи логістика, допомога близьким та друзям. Приєднуйтеся до людей чи спільнот, які вже щось роблять. Важлива будь-яка дія. По-перше, це дозволить зменшити силу ваших негативних емоцій, по-друге, послабить відчуття провини. Тож сфокусуйтеся на тому, що наразі залежить від вас. Не применшуйте свої зусилля. Найкращий спосіб не дорікати собі – дія. І памʼятайте, кожен робить для Перемоги те, що може
– пояснює Юлія.
