Від вчителя до галузевого лідера. Історія Ліліани Дмитрієвої, героїні обкладинки «Единственная»
Її активна позиція вражає і захоплює. А під час спілкування одразу виникає бажання запитати компетентної думки про побудову і розвиток бізнесу, стратегію його утримання у складні часи, шлях від кризи, до процвітання...
Ліліана Дмитрієва не тільки має цей досвід, але й щиро ділиться ним. Адже вважає, що при бажанні кожен може побудувати власну справу. Особливо вона зацікавлена в передачі досвіду і натхнення жінкам, аби додати їм впевненості та рішучості. З власного прикладу знає, як це важливо. Та не робить секрету з того, скільки доводиться працювати, аби отримати бажане.
– Ліліано, скажіть, ви завжди хотіли мати власний бізнес?
Будете здивовані, з дитинства. Але тоді інакше це формулювала. З чотирьох років я часто відвідувала роботу моєї мами – обласний луганський краєзнавчий музей. Там були представлені яскраві, вражаючі експозиції присвячені видатним особистостям краю: шахтарям, будівельникам, металургам, військовим – героям свого часу. Я теж хотіла бути героєм, а отже керівником. Коли в початковій школі потрібно було написати твір «Ким бути» я обрала професію будівельника, оскільки вона була в пошані і за визначні досягнення давали нагороди. Власне, все життя я прагну чогось значного, вражаючого.
Намагаюсь бути в колі цікавих людей, вдосконалюватись, займатися важливими справами, впливати на майбутнє і говорити про це в голос. Маю активну життєву позицію. Отримую задоволення не лише від досягнення поставленої мети, а й від самого шляху до неї.
– Тож чи стали ви будівельником, яку освіту отримали?
Я стала будівельником власного життя, це куди важливіше. А перша моя освіта – педагогічна. Мій тато був директором школи, тож вступ до Луганського педагогічного інституту був цілком логічним. Та він співпав з періодом змін і становленням незалежності нашої країни. Навчаючись в аспірантурі я зрозуміла, що викладання для мене не на часі. Відчула, що хочу займатися підприємницькою діяльністю. Так з’явилася фірма з організації свят. Протягом трьох років наш колектив успішно влаштовував святкові заходи, особливо до вподоби були новорічні свята… Я встигла одружитися і переїхати до Донецька, розлучитися і знову закохатися. В решті решт в 28 років я опинилася в Києві разом з чоловіком, який займався розсадництвом. Відтоді я почала свій шлях в сільському господарстві.
– Чому саме сільське господарство?
У чоловіка була своя фірма і він запропонував мені посаду комерційного директора. Але за умови, що я опаную певні професійні знання. Мене це не налякало. Було важко але цікаво.
Отже, спершу я попрацювала в магазині для садівників як продавець, а за 2 тижні й керівник. Довелось за два місяці навчитись розрізняти ранню капусту від пізньої, інсектициди від фунгіцидів і таке інше… Потрібно було формувати свою команду, навчатись самій і навчати їх. Від втоми іноді хотілось плакати, але я мала мету: бути комерційним директором великої фірми.
Згодом все почало налагоджуватись, через рік я керувала трьома магазинами. Ми брали участь у садівничих виставках, їздили по різним містам. Я спілкувалась, знайомилась з фахівцями рослинного бізнесу, задавала питання, вивчала матеріали… Стало зрозуміло, що мені потрібні системні знання. Я здобула другу вищу освіту, закінчила факультет садовопаркового господарства та отримала ступінь магістра.
Через певний час чоловік розстався з партнерами і ми створили нову фірму зі спеціалізацією на вирощуванні саджанців. Паралельно було створено громадську організацію, де я також активно набиралась досвіду. Це дозволило познайомитися з великою кількістю досвідчених фахівців, подивитися як організований подібний бізнес закордоном, перейняти досвід європейських країн. У 2007-2009 роках з’явився запит на промислові насадження ягідних культур. Ми мали змінити підхід до асортименту, технологій виробництва, масштабувати наші сільськогосподарські угіддя.
Нові вимоги ринку потребували нових знань та навичок. Я брала участь в різноманітних освітніх програмах, стала бізнес-тренером, відвідала ягідні виробництва США, Мексики, більшості країн Європи. Це дозволило відповідати на запити наших клієнтів на гідному рівні. Але не все було оптимістично. В кризовий момент розвитку бізнесу особисте життя дало тріщину. Ми з чоловіком перестали бути однодумцями. Протягом двох років підприємство втрачало свої позиції. На весні 2017 року, чоловік залишив майже збанкрутіле підприємство і родину. В 43 роки я залишилась з трьохрічним сином і купою фінансових зобов’язань.
– Як це вплинуло на справу і на вас? Важко було?
Це було несподівано. Майже на три дні мене охопила паніка. Але справи вимагали моєї присутності, виважених, своєчасних рішень. Мене підтримали родина та друзі, ділові партнери. Окрема моя вдячність людям, які працюють зі мною понад 12-15 років. Я провела збори колективу розсадника «Брусвяна», де повідомила, що ми знаходимось в кризовому стані, але протягом двох років це подолаємо. Шлях до стабілізації потребуватиме зусиль, буде важко. 90% моєї команди працює зі мною до сьогодні. Не можу сказати, що було просто, але впоралась. Керівник має вірити у власну справу, в те що він робить, заряджати своєю вірою колектив.
Криза не вплинула на стосунки з клієнтами. Було проведено безліч перемовин. Я отримала взаєморозуміння. Ми багато працювали з традиційними та ф’ючерсними контрактами, знайшли нових партнерів, що дало змогу вивести підприємство в п’ятірку кращих ягідних розсадників країни.
Пройшов час і я вдячна колишньому чоловікові за справу мого життя. Ми зберігаємо гарні відносини. У нас є спільні бізнес-інтереси і двоє чудових дітей. Донька вже доросла і працює разом зі мною, навчається в аспірантурі. Ми з нею однодумці та друзі. Сину лише 7 років, але і він дуже цікавиться моєю роботою, ми немало часу проводимо разом. Моє особисте життя налагодилось. Як жінка я щаслива! Мої бізнес-ідеї розвиваються далі. Так, наприклад виник напрямок зеленого туризму, в рамках якого ми щорічно проводимо Ягідний Фестиваль.
– Як виникла ідеяфестивалю?
Я сама надзвичайно гостинна і люблю приймати вдома друзів. Фестиваль – це родинне свято ягід та здорового способу життя. Мені подобається сам процес, відчуття свята, велика кількість гостей. Я пишаюся тим, що фестиваль успішний. В 2020 році захід отримав статус «Обласний ягідний фестиваль Брусвяна-Україна».
– І ще ж у вашому житті присутні громадські організації…
Я патріотка і мені не байдуже те, що відбувається в нашій країні. Все починається з любові до своєї сім’ї,дому, вулиці на якій живеш, міста, людей… Свого часу ми просто купили будинок в селі біля дороги і перше що зробили – навели лад навколо: вивезли сміття, разом з односельцями створили парк та дитячій майданчик. Вже третю каденцію я є депутатом Брусилівського району (зараз ОТГ). Це дозволяє мені приймати активну участь у житті місцевої громади. Спілкування з жінками-однодумцями в рамках BusinessWomenClub до якого я входжу робить життя яскравим та наповненим, допомагає бачити нові ідеї для розвитку.
У фаховій діяльності я вірю в силу професійних громадських об’єднань. Так свого часу я стала головою правління Громадської спілки «Декоративне рослинництво України». З 2020 року я є головою експертної групи глобальної еко-ініціативи «Greening of the planet» в рамках якого минулої осені було висаджено понад 15 млн дерев. Моя діяльність була відзначена премію «Еко-Оскар 2021».
– А які плани у вашій власній справі?
В бізнесі ніколи не можна спинятися, потрібно завжди бути на крок попереду, розвивати справу. Я зараз захоплена ідеєю зеленого туризму. Готуємось до весняного сезону і сподіваємось зустрічати велику кількість гостей. Адже це чудова ідея сімейних вихідних – провести час на природі, дізнатись більше про рослинництво, зібрати ягоди та скуштувати їх.
Ну і звичайно ми маємо забезпечити необхідну кількість саджанців ягідних культур. А це близько двох мільйонів! У нас купують і українські поціновувачі через найпоширеніші мережі продажу, і закордонні. Оптом і в роздріб. Тож мусимо забезпечити всіх. Будемо збільшувати площу під посадку ягід, працювати над новими сортами. Ще планую відродити наш відділ декоративних рослин. Ну і звичайно фестиваль. Цього року він відбудеться 7 липня. Тож запрошую!
Фото в тексті: Ростислав Ріпка
