Корея: країна між минулим та майбутнім
Якихось 40 років тому тут були величезні рисові поля, а економісти позитивних прогнозів не давали. Потім заговорили про феномен країни, навіть ввели термін "корейська хвиля". Зараз Південна Корея – світ хмарочосів і багаторівневих трас, де високі технології вже давно стали нормою життя і служать людям. Я потрапила туди майже випадково. Південна Корея здавалася мені загадковим та маловідомим світом. Звідти я повернулася з упевненістю, що про цю країну мені відомо майже все. Зараз Південна Корея представляється мені айсбергом. Верхівку цієї крижини я роздивилася. А ось про те, що приховано під водою, можу тільки здогадуватись.
Запрошення до країни нам зробив приятель – він у Кореї працює. Причому збирався пробути там півроку, а затримався цілих 5 років. Правду кажучи, було незрозуміло, що він знайшов у цій далекій азіатській країні. Поки що я не побувала там сама… Несподіванки розпочалися в аеропорту. Але на відміну від інших країн, сюрпризи тут завжди приємні. Аеропорт Сеула – найбільший у світі, проте заблукати там просто неможливо! Щойно ми забарилися, не знаючи, в який бік йти, – до нас відразу підійшов службовець аеропорту. Усміхнувся і хорошою англійською розповів, куди рухатися далі. Перш ніж їхати до незнайомої країни, варто навести довідки про її мешканців. У Кореї народ – дуже привітний.
Галопом Сеулом
Ідеш вулицею. Ловиш на собі погляди місцевих. Тобі посміхаються. Наш приятель розповів, що люди європейського типу тут вважаються гарними. Іноземців поважають, ставляться до них із трохи дитячою, трепетною повагою. Підходиш, бувало, питаєш, як знайти будинок, а у відповідь чуєш: «Ноу-ноу!» І це не тому, що вони не знають, як пройти – вони просто соромляться говорити англійською! Ми познайомилися з однією корейською парою – хлопці збираються одружитися. Так ось: спочатку вони нас дуже уважно слухали, сміялися у відповідь і майже нічого не говорили. Наступного дня трохи до нас звикли – стали вставляти свої зауваження. А потім уже розмовляли без сорому. Так, у цій країні живуть за принципом: якщо вже щось робити – то добре. Сеул здався мені цілою країною. У нас прийнято за єдиним проектом штампувати багатоповерхівки. У них кожен хмарочос відрізняється від сусіднього: ти ніби потрапляєш до ексклюзивного світу! Наш приятель, той, що прожив тут 5 років, жартує, що через 2-3 роки і ці дивовижні будівлі знесуть. Чому?
А щоб побудувати інші – ще вищі, сучасніші. Тут і справді технології задають ритм та стиль життя. Поясню цю ідею простому прикладі. Заходимо у квартиру. Біля стіни стоїть щось прямокутне, досить великих розмірів з абстрактним візерунком. Помічаю знайомі літери LG. «Це дизайнерське чи технічне диво?» – питаю. Він регоче. Виявляється, так у сучасному світі виглядають кондиціонери. Мало того, що прямокутні, зручні, безшумні – так ще під дизайн квартири можна підібрати. Просто дива! До речі, телефонні автомати є навіть у гірських монастирях. і уявіть, вони працюють! Потрапляючи за кордон, я завжди оглядаю архітектурні пам'ятки. Сеул ламає усі звичні установки! Тут надзвичайно все. Кожне місто має символ. У Києва – ndash; Володимирська гірка, у Сеула – гора Намсан. Ось туди – а саме на телевежу – треба обов'язково потрапити, щоб побачити нічний Сеул з висоти. Щовечора вежа висвітлюється декількома потужними прожекторами – нагадує величезну рукотворну квітку. Піднімаєшся на оглядовий майданчик – і бачиш сяючий вогнями Сеул. Шкода, що ми не зайшли до ресторану на одному з поверхів вежі. Кажуть, за годину це приміщення повертається довкола своєї осі, і ти спостерігаєш інший краєвид Сеула. Наступний пункт програми – Сеульський ринок (він поруч). Дуже хотілося потрапити до центру народного життя. І те, що я побачила, мене вразило.
По ринках та офісах Намдемун
У перекладі з корейської це красиве поєднання звуків означає «південні великі ворота». Раніше тут і справді були ворота та фортечний мур, що оточував місто. А сьогодні – ndash; це ринок. Майже як наша Бессарабка. Ось тільки Намдемун – разів десь у десять більше, справжнє торгове місто! Причому тут торгують уже років 500: кажуть, раніше сюди з'їжджалися купці з усього світу. Сучасні «човникові» ще у 90-х протоптали сюди доріжку, незважаючи на закритість країни. Як їм це вдалося – невідомо! На ринку можна придбати все, починаючи від спецій і закінчуючи меблями. Можна зустріти туристів з усього світу: всі хочуть побачити лавки, що залишилися з давніх-давен. А ще цей ринок працює цілодобово, щоправда, ночами відкрито переважно лише оптовики. Найцікавіше, що «батьки міста» не протестують… Років 10 тому раптом виникло невдоволення: мовляв, що за неподобство серед мегаполісу стоїть величезний базар. Але потім дійшли висновку, що Намдемун – це історичне місце, центр тяжіння туристів. Зараз його реставрують, упорядковують, облагороджують. А ще особисто мене потрясло «офісне місто», як я його охрестила.
У Сеулі є річка Ханган – якщо вам запропонують екскурсію нею, погоджуйтесь. Кажуть, що на її берегах ще у 80-х роках ХХ століття стояли невеликі фермерські будиночки. Зараз тут – цілий острів під невимовною назвою Еййдо, забудований висотками. Це дуже зручно: корпорації, компанії та фірми розташовані в одному районі. Тут все продумано: і місця для паркування – щоб працівникам було де залишити свої авто, та магазини – щоб можна було купити необхідне, та бари, кафе, ресторани – туди ходять в обідню перерву. Не обходиться і без казусів. У Сеулі є «найвища будівля Східної Азії» – між іншим, бум висоток у Кореї розпочався після його будівництва. Цей хмарочос на метр перевершує навіть символ столиці гори Намсан; люди його звуть «63-поверховим будинком». Підступ у тому, що в цій будові 60 поверхів, а три зниклих » – підземні. А ще відсутня 44-а – але це окрема історія! У кожної нації є свої прикмети.
Ми, наприклад, тяжко переносимо цифру 13. Хоча особисто я народилася і виросла в будинку №13 і квартира в мене була теж 13… Але не про мене йдеться. Корейці не люблять четвірки – тому що вимова співзвучна зі словом «смерть». Людей можна зрозуміти... Загалом у житті корейців багато дивовижного. Наприклад, у них не прийнято на вулицях обійматися-цілуватися – навіть якщо хлопець та дівчина збираються одружитися. А жити разом до весілля – ні-ні, як можна! Правда, якщо на вулицях Кореї ви побачите хлопця та дівчину в однаковому одязі (наприклад, у джинсах та білих майках) – отже, вони мають ніжно-любовні відносини. Молода людина не може легко підійти до дівчини і сказати, що хоче з нею зустрітися в неформальній обстановці. Наш приятель розповідав, що іноді чоловік півроку ходить по офісу і дивиться на якусь панянку. І лише потім – бажано на вечірці, під якесь свято – може надати їй знак уваги. Хоча романи в офісах, кажуть, вони зовсім не вітаються. Тобто, хлопці можуть вже бути посватаними, але виявляти увагу один до одного на службі – заборонено.
Ще раз про смакові потрясіння
Звичайно, мене цікавило: що я буду їсти в загадковій Кореї? Насамперед, не турбуйтеся: ніхто насильно до місцевих ресторанів вас не потягне. Є дуже багато закладів європейської кухні, тому якщо хочете тріскати картоплю фрі – немає проблем! У нас поширений міф про те, що в країні харчуються собаками. Це зовсім так. Справді є ферми, де вирощують цих тварин для їжі. Собак дозволяється їсти спеціальним дням. Я не пробувала – і не шкодую.
Зате я із задоволенням навертала місцеву локшину, приправлену якимись неймовірними травами. До речі, майже у всі страви тут кладуть часник. дуже пікантно виходить. Запаху не чуєш – тут усі його їдять… Сміливим рекомендую випробувати смажених комах. Я не змогла себе переконати, але розповідають, що вони до смаку нагадують жирну курку. Смачні смажені реберця, свинина, яловичина – все це тут удосталь. Рис додають усюди: змішують із бобами, пшоном, каштанами, пророщеними зернами пшениці, водоростями, грибами. А про моркву по-корейськи тут навіть не мають уявлення! Зате вони мають кімчі – аналог нашої квашеної капусти. Кажуть, кожна господиня готує кімчі по-своєму, іноді сімейні рецепти передаються у спадок. На смак кімчі гостра, пікантна та дуже корисна.
