Іван Бунін -ndash; перший "нобель" російської літератури: що почитати для душі

22 Октябрь, 2015

Іван Бунін - класик, перший лауреат Нобелівської премії з літератури, який писав російською мовою, як ніхто ні до, ні після, ні взагалі володів магією слова. Якщо ти шукаєш, що почитати цікавого чи для душі і любиш читати оповідання, берись за Буніна. Нині його читають небагато, а дарма. Історії, розказані Буніним, не вмирають, вони вічні. І геніально написано.

Іван Олексійович Бунін народився 22 жовтня 1870 року. Природно за новим, запровадженим після Великої та Жовтневої, стилю. Дворянин, син офіцера освіту здобув відповідно до стану: Єлецька гімназія. У 17 років вперше опублікував свої вірші у пресі, до початку XX століття був уже відомим письменником, а з 1909-го - почесним академіком Санкт-Петербурзької академії наук з розряду красного письменства.

ТАКОЖ: Нобелівську премію з літератури прочитати

У лютому 1920-го, як водиться, емігрував. Він був не просто політемігрантом, він один із найзаклятіших опонентів радянської влади. Оселився у Франції, продовжував писати, не покладаючи рук, все про Росію і про Росію. Найкраще, що написав Іван Бунін, було написано саме в еміграції. Любив він покинуту батьківщину божевільно, ненавидів люто, вічно живого вождя революції Леніна публічно називав виродком, моральним ідіотом від народження. Бідував, звичайно, аж до подертих шкарпеток, як і багато емігрантів.

У 1933-му першим з російських письменників отримав Нобелівську премію з літератури - «за сувору майстерність, з якою він розвиває традиції російської класичної прози». Після «нобеля» про потребу можна було б забути, але куди там! Частина (і чимала) премії пішла на допомогу нужденним російським літераторам-емігрантам: ще збираючись у Стокгольм на вручення премії, Бунін склав список осіб, кому він має намір зробити товариський подарунок. Решта?.. Решта поділася кудись. «Та я взагалі з грошима не вмію звертатися», - чесно визнавався він через рік журналісту Пільському. До того моменту сім'я Буніних знову зазнавала фінансових труднощів. Надії на сплеск інтересу до письменника в Європі, на переклади та зібрання творів не справдилися. А вдома його почали друкувати лише 1955-го, за два роки після смерті. З могили він гарантовано не міг дати хльосткі характеристики черговим вождям. href="https://edinstvennaya.ua/view/23744" target="_blank">Сергій Довлатов: 15 фраз справжнього генія

&,quo нобелівським лауреатам взагалі не дуже таланить. Винятком є лише Михайло Шолохов, але той на момент преміювання давно нічого не писав, може, в цьому вся справа. Наступним за Буніним 1958-го став Борис Пастернак. Вже в день присудження премії Президія ЦК КПРС прийняла постанову «Про наклепницький роман Б. Пастернака» («Доктор Живаго») і назвав рішення Нобелівського комітету «черговою спробою втягування в холодну війну». «Літературна газета» через два дні написала, що Пастернак «погодився виконувати роль наживки на іржавому гачку антирадянської пропаганди». Його виключили зі Спілки письменників, «не читали, але засуджували», ледве з країни не вигнали. Від премії Пастернак змушений був відмовитися.

Александра Солженіцина вигнали через три роки після присудження премії.

Йосип Бродський до моменту отримання найпрестижнішої світової нагороди давно був американцем, його виставили до того. Нобелівська лака Олексійович, пишуча російською, у Росії викликала глухе роздратування. Вона теж проти радянської влади, в тому числі і чинної, а тому «не заслужила» та «скоріше журналіст, а не письменник». Бунін би цьому не здивувався, адже він був поборником традиції, правда, здебільшого літературної. «Життя Арсеньєва». Так, збірка оповідань Буніна "Темні алеї" - бальзам на душу. Просто перечитайте.