Вірші українських поетів про революцію гідності та війну в Україні: пам'яті героїв
Першим ми почули вірш Анастасії Дмитрук "Ніколи ми не будемо братами"... За цей рік з'явилося дуже багато приголомшливих, пронизливих віршів! Ми збираємо найкращі: ділитеся ними в коментах і на нашій сторінці у ФБ. хлопчик.
Я сплю, згорнувшись у труні калачиком.
Мені сниться футбол. У моїй голові – Калашніков.
Не вчасно мені, братики, довелося розслабитися!
Шкода дівчинка-лікар у халатику не врятувала мене.
Я – дівчинка-лікар.
Я в шию смертельно поранена.
У моєму містечку по небу летять журавлики
І глушать Wi-Fi, щоб мама моя не бачила,
Як я зі своїм коханим прощаюся в Твіттері…
Я – мама.
Про фартух витерши руки мильні,
Дзвоню на війну я синочку по мобільному.
Дитя не бере! Приїде − огрею віником!
«Його відспівують», − чую відповідь священика…
Я – батюшка.
Я собор свій відкрив під госпіталь
І сам у ньому служу медбратом, помилуй Господи!
Слова для душі, що чреву – пуд гречаної каші:
За це хрестив поета я, нехай і грішний він...
Я – просто поет.
Я теж стою під кулями.
Кишка, хоч тонка, як лірика Ахмадуліної,
Але все ж таки не настільки, щоб боятися червоного:
Потрібніше віршів сьогодні – мішки з ліками…
Я – старий аптекар.
Мені б – давно на пенсію:
Сидіти і блаженно вирячитися в ящик з піснями.
Але скінчилися бинт, і вата, і маски начебто: Начальник, прийшли термальної води для Батьківщини! Я – Батьківщина.
Я дитина − і сплю калачиком.
Призначений державою, до мене кат іде,
З надр моїх вирив мармур собі на лігво:
Податковий здав податок він, але Богу – Богове.
Я – Бог.
І я теж − Батько. Синок Мій Ласкавий У дауна в класі дитячий відібрав Калашніков. Сказав, мовляв: «Ні-ні!» − і стрибнув без парашутика Спі, золотко. Спи, Мій Хлопчик. Я Воскресу Тебе. БРАТЬЯМИ!":
