Ревнощі, гнів, страх, біль, ласка: як емоції впливають на здоров'я
Коли ти схвильована, твій організм нагадує спеціалізовану хімічну фабрику. Адже всі переживання обертаються для нього стресом. причому, як негативні (образа, гнів, ненависть), і позитивні (любов, радість). У кров виплескуються гормони, частішає серцебиття, напружуються м'язи, задіюються нервова система та окремі ділянки головного мозку. Думаєш, це шкідливо? Не завжди! Лікарі стверджують, що виплеснути гнів, природно відреагувати на страх, розсміятися від душі або упустити сльозу при сумному спогаді дуже корисно. Здоровіший!
Ревність. Знай міру!
Найстрашніше з усіх почуттів. Адже ти підозрюєш кохану людину в підступній зраді та брехні! Тобі насилу вдається вдавати, що нічого не відбувається. Ти ставиш йому запитання-пастки, ставиш "капкани", щоб розсіяти підозру або утвердитися в його невірності. І страждаєш! Тобі не дає спокою і сказують думки: «Як він міг мене зрадити? Як майстерно він приховує зраду! Реакція організму. Соціологи запевняють, що «другим половинкам» не довіряють 75% чоловіків та 65% жінок. У ревнівців активно виділяється норадреналін – гормон стресу, і, як наслідок, підвищується тиск, частішає серцебиття. Більше того, постійна тривога порушує роботу ділянок мозку, які відповідають за апетит. Тому ревнивці страждають на регулярні напади обжерливості або відрази до їжі. Одним словом, хто ревнує – той ризикує!
Вся класична література рясніє недовірливими чоловіками – Отелло, Арбенін та ін. Жінки все ж таки ревнують по-іншому: у нашому організмі гормони стресу нейтралізуються острогенами. Та й причину зрад ми шукаємо в собі і намагаємося стати привабливішими. На відміну від чоловіків! Тож нам навіть корисно іноді відчувати легкі уколи ревнощів.
Гнів. Стримати не можна – виплескувати!
Найбільш руйнівна реакція людини. Ти можеш закипати повільно або блискавично реагувати на чийсь випад, але при цьому мимоволі стискаються кулаки, дихання і пульс частішають. Це перший етап. Другий починається, коли гнів минає: захисні сили організму слабшають, з'являється спустошеність та апатія.
Реакція організму. Наш організм у момент гніву нагадує вируючий котел: рівень шокових гормонів – ndash; адреналіну та кортизолу – стрімко підскакує! Ця пекельна суміш потрапляє в кров, напружуючи м'язову масу. І тіло готується до рішучих дій. А зовнішність! Агресія зароджується в гіпоталамусі і, прокатившись м'язами обличчя, змінює навіть ангельські лики до невпізнання.
Пригнічувати гнів – не менш шкідливо, ніж його вихлюпувати. Це призводить до гіпертонії, хронічних хвороб серця, шлунково-кишкового тракту. Тому скидай негативну енергію, наприклад, у спортзалі. До речі, у агресивних людей вчені виявили брак гормону щастя "серотоніну". Якщо ти відчуваєш несанкціоновані напади агресії – просто з'їж шоколад.
Страх. Вчися керувати
Почуття, що все підпорядковує. Страх як спрут: піддаси йому – пропадеш! Жахливий, що леденить душу, сковує рухи – серце завмирає. А з іншого боку, його можна назвати молодшим братом інстинкту самозбереження: коли ти налякана – нападаєш сама чи рятуєшся втечею.
Реакція організму. Страх – це справжній коктейль із гормонів стресу! Але залежно від ситуації організм по-різному захищається від остраху. І в хвилину небезпеки ти здатна на все! Наприклад, мчати з величезною швидкістю, перемахнути через високий паркан, забратися на дерево. Це симпатична нервова система мобілізує тіло: органи насичуються киснем, м'язи наливаються кров'ю. А ось якщо ти завмерла на місці, дихання перехопило і ноги підкосилися. отже, набула чинності парасимпатична система. І тобі не залишається нічого іншого, як здатися.
У небезпечній ситуації в кров щедро виплескується адреналін. І якщо ми пригнічуємо страхи, цей гормон не знаходить виходу і буквально отруює організм. Тому вчися виражати свій страх, давай волю поривам: кричи, обороняйся, тікай! Погладжування творить дива Вища прояв любові і турботи. Спробуй погладити малюка, що плаче – він відразу витре сльози і заспокоїться. А все тому, що сигнали шкірних рецепторів потрапляють у головний мозок, і людині, яку гладять, стає спокійно та приємно. Легкі та інтенсивні дотики, як основа масажу, розслаблюють, наповнює організм енергією та знімає м'язову напруженість. Нарешті, еротичні ласки пробуджують бажання і приносять задоволення.
Реакція організму. Погладжування усуває набряки: клітини виділяють гістамін, завдяки чому розширюються судини та покращується кровообіг. Якщо захворіло серце або шлунок – ndash; не поспішай приймати таблетки, а обережно погладь розтривожене місце. Через спинний мозок сигнали рецепторів передаються у внутрішні органи, і біль вщухає. Якщо еротичну прелюдію почнеш з погладжування потилиці або шиї коханого, це місце стане новою ерогенною зоною. Фізіологи запевняють, що на погладжування виробляється умовний рефлекс. Зауваж: іноді легкі дотики більш дієві, ніж клятви та запевнення.
Біль. Гострий сигнал небезпеки
Вчені досі сперечаються, що таке біль. Одні вважають її емоцією, інші – ndash; відчуттям. І немає людини, яка не зазнала болю! Вона буває різною: пекучою та гострою, нестерпною та пульсуючою. Фізичною, коли все довкола завмирає, і ти відчуваєш лише її. І душевною, коли ледве стримуєш сльози образи чи нерозуміння.
Реакція організму. На біль реагують залози внутрішньої секреції: гіпофіз, щитовидна залоза, надниркові залози. Больові імпульси передаються в мозок, і нервова система відгукується роздратування: від спинного мозку до кори великих півкуль. Стародавні елліни називали біль "сторожовим псом здоров'я": адже саме вона сигналізує людині, що в його організмі щось не в порядку. Коли ми відчуваємо гострий біль, в кров викидаються "природні анальгетики", ендорфіни та енкефаліни. М'язи в ураженому місці напружуються, посилюється кровообіг та обмін речовин.
У кожної людини існує свій больовий поріг, який не залежить від волі та характеру. А бельгійські нейропсихологи встановили, що сприйнятливість до болю впливає вибір професії. Тому люди з високим больовим порогом стають альпіністами, рятувальниками і люблять ризик. А якщо ти погано переносиш біль, то й професію намагаєшся вибрати спокійну, без зайвого адреналіну.
