Як ставитись до першої дружини чоловіка?
Я не розумію жінок, які живуть окремо від чоловіків. Ну, як же так? Ви ж сім'я! У вас все одно! Ми з Ванею більше, ніж чоловік і дружина, ми ще й два добрі друзі. Тому я у всьому йому допомагаю, не кидаю у біді. Перший шлюб Ванечки з тріском розвалився, і дружина не дозволила йому бачитися із сином. Чоловік дуже страждав без спілкування з Костиком. Мені було важко бачити, як йому погано без сину. Тому я впізнала телефон першої дружини, насилу, але все-таки вмовила її зустрітися, а там справа залишалася за малим: помирити колишнього подружжя заради Костика. Ви не уявляєте, як зрадів мій чоловік, коли його перша дружина відпустила до нас сина. Нехай всього на годину, але ж відпустила! Потім ми поїхали до Одеси на вихідні, пізніше вирішили провести відпустку в Краснодарі, у родичів. Костик завжди був із нами. І у Ванечки наче відкрилося друге дихання! Він став зовсім іншим. Зайнявся ідеєю поїздити Україною, побачити нові місця, показати синові своє місто. І поки я роздумувала, де провести травневі свята, він узяв квитки до Львова. Для нас, дитини та для Лариси. А чому б і ні? Колишній дружині теж хотілося відпочити. І ви знаєте, ми так шикарно провели цей час! Ванечка не відходив від сина, Лариса спочатку манірувала, а потім зрозуміла, що всі свої. Розслабилася, розговорилася. Виявилося, що вона працює у студії в одного дуже модного стиліста. І хоча кавалерів у неї хоч завалися, вона не може забути колишнього чоловіка. Воно й зрозуміло, він у нас такий славний.
Заради Ванечки я готова на все. Він моє щастя та радість. Я не уявляю свого життя без чоловіка. Коли Іван запропонував віддати другу половину будинку батьків Ларисі, я була не проти. Ми часто їздили туди на вихідні, використовували будинок як дачу, місця б усім вистачило. Лариса зробила ремонт, обладнала садок та майже весь час проводила у селі. Вона творча натура, тому часто влаштовувала вечори для друзів, запрошувала пожити старих знайомих. У неї завжди було весело. Костик жив то в нас, то в неї на дачі. Чоловік привозив та відвозив сина, іноді залишався там ночувати. Бувало, що він затримувався на кілька днів. По господарству. Але якось приїхав під ранок, сів на кухні, налив собі склянку горілки, випив і сказав, що провів ніч із Ларисою. Це виявилося повною несподіванкою для мене. Я пішла до своєї кімнати, не виходила до вечора, а потім вирішила: але ж він не з чужою жінкою зрадив! Зі своєю колишньою. А вона нам майже родичка. Коли я зателефонувала Ларисі, вона довго плакала у слухавку. Але я її заспокоїла. Ми вже дорослі люди. Ділити Ванечку було б безглуздо. Руйнувати наш шлюб – теж.
У мене золото чоловік, і завдавати йому якихось незручностей через наші бабські емоції я не збиралася. Він же довірився мені, розповів, а міг би змінити нишком. У кожного своє щастя, моє – Ванечка. Він для мене найдорожчий чоловік у світі. Коли я чую, як повертається ключ у замку, і на порозі з'являється мій чоловік, я відчуваю такий спокій на душі, що передати словами це неможливо. Не кожна жінка може похвалитися таким щастям. Адже стільки самотніх, нещасних дам, які прогавили своє щастя, думаючи тільки про себе. А я, на відміну від них, розумію, що мій Ваня – ndash; це подарунок долі.
КОМЕНТАР ПСИХОЛОГА Наталії ЦАРЕНКО:
Однак головне «але» описаної історії – у нещирості позиції героїні.
Імовірність радості Валі не більше, ніж у героїні анекдоту про коханку чоловіка:
«Наша-то найкраще!». Так підводять «ідеологічну базу» під свої промахи люди, що зазнали фіаско в особистому житті і не бажають це визнати: «Не бачу пробле- ми
ми – значить її немає. Однак позиція страуса програшна спочатку.
