Міжнародний день інвалідів: чому можна навчитися у інвалідів

Багато хто з нас незадоволені навколишнім світом: жінки незадоволені чоловіками, чоловіки – жінками, і ті й інші незадоволені своїми зарплатами, політиками та цінами в магазинах, а ще сусідом, який смітить на сходовій клітці. Але дивно те, що більшість із нас перебуває у твердій впевненості, що вплинути на ситуацію, змінити її на краще ніяк не можна. Ми зітхаємо і миримося, миримось і зітхаємо, а відчуття невдоволення життям так і не минає, переходячи у звичний стан. І лише одиницям вдається подолати це відчуття фатальності та навчитися перетворювати життя на краще, тоді як для людини в інвалідному візку подібне «геройство» – норма життя. І нам, «незадоволеним», варто у них повчитися вмінню радіти життю і завзятості в боротьбі за свої права. хто?
 
5 травня відзначається Міжнародний день боротьби за права інвалідів. І якщо в усьому цивілізованому світі словосполучення «боротьба за права» щодо людей з обмеженими можливостями звучить безглуздо, то в нас в Україні ці слова цілком правомірні: те, що в Німеччині та Голландії норма життя, у нас результат довгострокового оббивання порогів в урядових кабінетах. фонди та спільноти, вивчають державні закони та власні права. Лобуванням прав людей з обмеженими можливостями займається Союз громадських організацій інвалідів Києва, створений у 1998 році. Розповідає президент спілки Олександр Ворона: «Основні проекти, які зараз реалізує наша організація – це «Школа незалежного життя» (навчання людей з інвалідністю самостійно контролювати своє життя та зводити до мінімуму залежність від оточуючих); «Світ без обмежень» (Інтеграція молодих інвалідів у суспільство, створення позитивного іміджу людини з обмеженими можливостями); «Інтернет без кордонів» (створення доступного та безкоштовного інтернет-простору для інвалідів).
 
Також беремо участь у державній програмі «Безбар’єрна Україна», яка розпочала свою роботу ще в 2008 році. У 2008-2009 роках громадські організації почали активно виступати за безбар'єрність (свободу переміщення людини з інвалідністю містом). В результаті влада почала будувати пандуси в місцях суспільного значення, таких як школи, торгові центри. А з цього року аптекам не видаватимуть ліцензію у разі відсутності у них спеціального підйомника або пандуса для людей у ​​візках.
 
Природно, що аптеки, які отримали ліцензії до впровадження цього закону, працюють поки що по-старому. Але коли настане час продовжити ліцензію, аптекам у разі відсутності в них пандуса цілком можуть заборонити торгівлю без дотримання прийнятих норм. Це результат роботи наших громадських організацій та сприяння владі. Пандуси потрібні не тільки людям з обмеженими можливостями, але також мамам з колясками і тим, хто тимчасово, внаслідок отриманої травми, змушений переміщатися на колесах. доступу
 
Те, що для нас само собою зрозуміло, для людини в колясці або незрячого часто залишається недоступним. Елементарна прогулянка містом з використанням декількох видів транспорту для багатьох людей з інвалідністю стає практично нереальною. Але, як відомо, під лежачий камінь вода не тече, і робота щодо забезпечення доступності елементарних норм життя ведеться вже не перший рік. Завдяки діяльності громадських організацій та державної програми «Безбар’єрна Україна», нещодавно в Києві з'явилися автобуси та тролейбуси з підйомниками та «автобуси-низкопольники». Так з'явилося більше «говорящих» світлофорів для незрячих людей. Практично всі великі перехрестя столиці оснащені світлофорами з таймером, які допомагають розрахувати час для подолання проїжджої частини. Вони допомагають тим, кому потрібно більше часу на подолання переходу, щоб не потрапити під колеса автомобіля.
 
Ще одна норма європейського міста – це прогумовані обмежувальні смуги на станціях метрополітену, які допомагають убезпечити переміщення по платформі незрячим людям, та й просто літнім людям, у яких починаються вікові погіршення зору. На жаль, такі обмежувальні лінії поки що лише у проекті. Але нові станції, що будуються, мають їх, і спеціальні витяги у вигляді ліфта в обов'язковій нормі. Поки що такі витяги – явище досить рідкісне.
 
Приклад такого ліфта є на станції метро «Дарниця». Раніше такий витяг був встановлений на станції метро "Хрещатик", але зараз він, на жаль, не працює, завалений сміттям, ніхто ним не користується. Свого часу державою було виділено понад два мільйони гривень на подібні пристрої. В результаті за ними ніхто не дивиться, вони іржавіють і простоюють без діла. саме відбувається і з більшістю підйомників в автобусах та тролейбусах – вони іржавіють і не використовуються за призначенням. У чому причина такої недбалості? Справа у психології нашого суспільства. Адже ставлення держави до людей з інвалідністю дуже часто є показником рівня її розвитку.
 
«У Європі цим питанням почали займатися відразу ж після війни, і на державному рівні. Щойно утворилася ООН, перші її кроки були спрямовані на покращення життя інвалідів. У Німеччині та Голландії люди в візках можуть спокійно пересуватися містом, не замислюючись про якісь перепони. Вони мають навіть спеціальне таксі для інвалідів, всі станції та вокзали обладнані таким чином, щоб полегшити переміщення людей у ​​візках. Сама психологія суспільства вже влаштована по-іншому.
 
У Голландії та Німеччині є навіть спеціальні соціальні працівники, які надають сексуальні послуги людям з обмеженими можливостями. Тому що для багатьох інвалідів завести постійну подругу чи друга досить проблематично, внаслідок чого вони починають проблеми гормонального характеру. Коли таку інформацію чують наші люди, вони дивляться на нас з широко розплющеними і здивовані очима. У Німеччині це норма життя, якщо людина має бажання, вона може скористатися платною послугою сексуального характеру, раз на два-три місяці. Для цього у них з пенсії знімається певна сума грошей, – розповідає Олександр.
 
Боротьба з забобонами
 <д /> вели активний спосіб життя. Були працевлаштовані, а не сиділи вдома і не казали: «Ось я інвалід, тому можу бути лише споживачем». Одна з цілей нашої організації показати, що інваліди не жебраки, а працездатні та повноправні члени суспільства.
 
Іноді буває так, що коли приходить влаштовуватися на роботу людина з ДЦП, незважаючи на чудову освіту, володіння кількома іноземними мовами та профпідготовку, її не приймають на роботу. Вигляд у такої людини може бути, звичайно, не такий, як у красенів із журналів, а це лякає багатьох роботодавців. До таких людей часто виникає упереджене ставлення, і вони залишаються без роботи. І навіть навіть у нас люди з інвалідністю успішно працюють на високооплачуваних роботах, що не вимагають від них активних переміщень по роботі. Прикладами такої лояльності можуть бути компанії Microsoft і UMC. Важливу роль цьому питанні грає корпоративно-соціальна відповідальність компанії. Адже саме стосовно своїх співробітників проявляється її справжня сутність. А рівень лояльності до людей з інвалідністю став зараз показником розвитку компанії. Яскравим прикладом тому може бути зразкове оснащення аеропорту "Бориспіль", який прийняв у міжнародну асоціацію перельотів тільки за фактом облаштування його, згідно з нормами конвенції про права інвалідів. 14px;">Перетворення на залізниці
 
Протягом 2009 року 56 вокзалів, станцій та зупинкових пунктів обладнані пандусами, переходами, спеціальними поручнями, спусками, пішохідними доріжками. На 14 вокзалах обладнано зали очікування та відпочинку, камери схову та туалети для людей з інвалідністю. Продовжуються роботи з реконструкції приміщень вокзалів Красний Лиман та Євпаторія – ndash; Курорт.

На 27 вокзалах та станціях на зручній висоті для користування людей з обмеженими фізичними можливостями (на інвалідних кріслах) встановлені кнопки виклику персоналу та телефони. Чотири вокзали були оснащені спеціальними ліфтами-підйомниками. Проводились роботи з нанесення рельєфних обмежувальних смуг, облаштування на привокзальних площах спеціально виділених місць для паркування інвалідів.