«Я не вірила, що це може стати бізнесом, але люди повірили в мене» – історія Ольги з Харківщини
Втрата роботи, евакуація, налагодження життя з маленькими дітьми під час війни – для багатьох це могло б стати точкою зупинки. Але для героїні цієї історії – це початок нового шляху. Розпочавши з простого сушіння ягід, «щоб не пропало», вона крок за кроком створила власну справу: крафтове виробництво чаю та сушених фруктів Yagidna, а згодом відкрила затишне кафе CRAFT BAZAR. І це на Салтівці – одному з найбільш обстрілюваних районів Харкова.
Історія Ольги Бакутяк з Малої Рогані, що на Харківщині, вражає своєю життєстійкістю і силою. Жінка, що на початок повномасштабної війни була вагітною другою дитиною, не лише повернулася у деокуповане селище і відновила затишок дому, а й налагодила свій крафтовий бізнес – маленький, але дуже стійкий.
Тож наразі йдеться не тільки про приклад успішного жіночого бізнесу, а й про взірець сили, віри та реального внеску в економіку країни.
– Розкажіть, будь ласка, чим ви займалися до початку повномасштабної війни?
Я працювала за фахом. У мене економічна освіта, тож я була економісткою на підприємстві. На початку війни я йшла в декретну відпустку й планувала перевести роботу онлайн. Але підприємство закрилося і я втратила роботу.
– Як для вас почалося вторгнення? Чи довелося евакуюватися?
Ми встигли виїхати в останній день перед окупацією нашого селища Мала Рогань. Спочатку поїхали до батьків у Харків, але вони живуть на Салтівці, тож залишатися там було небезпечно. Тому вирішили їхати до свекрухи в Одесу, проте через страшенні затори не змогли доїхати.
З маленькою дитиною та ще ненародженим малюком ми залишилися в Кривому Розі. Волонтери допомогли знайти житло і ми мешкали там близько трьох місяців. Згодом чоловікові потрібно було повертатися на роботу в Харків. Я з дітьми й мамою поїхали за кордон. Так ми опинилися в Латвії, де отримали житло за програмою прихистку.
Фото: Катерина Босяченко
Але в цей час у мого батька стався другий інсульт, його стан був дуже важкий. Лікарі казали, що залишилися лічені дні. Ми прийняли рішення повертатися. Після нашого повернення стан батька трохи стабілізувався, але ми залишилися тут.
Повернулися взимку, а вже навесні я почала думати, чим займатися далі, бо роботи не було.
– Як з’явилася ідея робити чай, сушені фрукти?
Ідея бізнесу з’явилася не одразу. Багато сусідів не поверталися додому й казали: «Там пропадає полуниця, малина – ідіть, збирайте».
Той рік був дуже врожайний, ягід і фруктів було надзвичайно багато. Ми не розуміли, що з цим робити. І я згадала, як бабуся вчила мене сушити трави, листя, ягоди. Тож почала це робити для себе. Так минуло літо.
Тоді вся ця діяльність не сприймалася як щось серйозне. Але згодом я натрапила на навчальний курс від ГО «Українського професійного розвитку», де навчали, як почати власну справу. Ми почали розробляли бізнес-план. Саме тоді вперше з’явилася думка: можливо, це може бути більше, ніж просто хобі.
Фото: Катерина Босяченко
– Які були перші кроки у справі?
Переломним моментом стала сушильна машина. Я отримала її на Новий рік, здається, 31 грудня або 1 січня, завдяки підтримці ГО. Дуже добре пам’ятаю ту радість.
Далі почався розвиток: формування ідей, запуск інстаграм-сторінки бренду Yagidna, створення чайних зборів, сушіння ягід і фруктів. Все відбувалося поступово.
Найбільше мене надихала віра людей, з якими я навчалася. Тренери, інструктори, учасники програм. Я сама вважала свою ідею несерйозною, «дитячою». Мені здавалося, що це нікому не потрібно. Але люди поруч показали, що навіть маленький крафтовий бізнес має право на існування і розвиток.
З часом у мене з’явилося бажання створити затишний простір, де будуть трав’яні чаї, і люди можуть прийти, посидіти, покуштувати, обрати щось для себе.
Я навчалася разом з іншими крафтовими виробниками меду, джемів, соусів, шоколаду. І тоді у мене склалася картинка простору, де ця продукція буде красиво представлена, і ми зможемо підтримувати одне одного.
Фото: Катерина Босяченко
Не все вдалося реалізувати саме так, як планувалося спочатку, тому що зараз ми працюємо як невелике кафе. Тут, на Салтівці, люди із задоволенням заходять взяти чаю, кави та перекусити. Навіть під час постійних обстрілів, знеструмлення, загального важкого емоційного стану попит на мою продукцію та послуги у мешканців чималий.
Водночас ідея підтримки інших крафтових виробників живе: у мене завжди є місце на полицях для їхньої продукції.
– З якими викликами ви стикалися?
Найбільшим викликом стали фінанси. Бізнес-плани виглядали реалістично, але на практиці все виявилося дорожчим. Довелося вкладати частину власних коштів, адже грантової підтримки було недостатньо.
Другий виклик – перший досвід. Попри економічну освіту, реальний бізнес – це податки, бухгалтерія, офіційне оформлення, найняття працівників. Усе це робилося вперше, і кожен крок був викликом.
Для мене дуже важливо відчувати, що я роблю щось корисне для країни. Бізнес офіційно зареєстрований, у мене офіційно працевлаштована людина, до речі, з інвалідністю. Ми працюємо відкрито і сплачуємо податки. Я навіть не розглядала інших варіантів.
Фото: Катерина Босяченко
Я дуже вдячна «Українському професійному розвитку» та проєкту «Перспектива». Саме з їхньої грантової підтримки й маленької сушильної машини, яка працює й досі, усе почалося. Там було не лише навчання, а й суто людська та професійна психологічна підтримка.
Люди повірили в мене тоді, коли я сама сумнівалася.
Також я вдячна фонду «Право на захист» і їхньому проєкту «Право на бізнес». Це було тривале навчання, конкурсна програма і сильна спільнота, де ми підтримували одне одного.
– Що б ви хотіли сказати жінкам, які тільки планують відкривати власну справу?
Жінкам, особливо тим, хто ніколи не мав бізнесу, дуже складно наважитися. Окрім того, багатьох вчили, що бізнес це «чоловіча справа». Але я радила б не боятися пробувати. Поразки будуть, і в мене вони були. Я плакала, розчаровувалася, не все виходило так, як планувалося. Проте якщо ти продовжуєш щось робити, результат обов’язково буде.
Рік тому я навіть не уявляла, що матиму власний простір і бізнес, який працює. Тоді були страхи, невпевненість і відсутність ресурсів. Сьогодні є робота, відповідальність, клієнти й відчуття, що я на своєму місці. Для мене це і є головний показник того, що все було не дарма.
Автор тексту: Катерина Босяченко
Women Business Lab – комплекс банківських послуг від Sense Bank для жінок-підприємиць. Ініціатива об'єднує вигідні умови, зручні цифрові сервіси, доступ до знань, спільноти та партнерської підтримки. Її головна мета – створити умови для розвитку жіночого бізнесу в Україні.
