Ада Роговцева: «Чим більше мов знає людина, тим вона багатша»

На початку року на телеканалі "Україна" відбулася прем’єра серіалу "Обручка з рубіном" – історії двох сестер Ані та Яни, звичне життя яких в одну мить трагічно перекреслює автомобільна аварія. 

Одна з головних ролей в серіалі дісталася Аді Роговцевій. Нашому сайту легендарна українська акторка дала ексклюзивне інтерв’ю. 

– Адо Миколаївно, минулого року ви відзначили свій 80 ювілей. Чи думали ви, вступаючи до театрального інституту, що станете всенародною улюбленицею? 

Хотілось, звісно. Я колись у п'ятому класі написала: "Хочу быть хорошей артисткой, чтобы сердце народу отдать". Так вийшло, що віддала. Був момент, коли я хотіла бути журналісткою. Я була відмінницею, а тоді проблем не було, куди хто вступає – аби вчився добре. 

В ТЕМУ: Руслана Писанка рассказала о трудностях, питании и запретах на шоу «Зважені та щасливі 7»

– Та ви стали акторкою. Зараз на телеканалі "Україна" транслюється серіал "Обручка з рубіном", в якому ви зіграли берегиню сімейного роду Катерину Добровольську. Розкажіть про вашу роль. 

Моя героїня – мати, бабуся, яка всією душею вболіває за свою сім’ю. Багато розповідати не хочу, скажу одне – в Катерини неспокійна душа. Взагалі, коли тобі 80 років, не ти обираєш ролі, а вони тебе. Добре, що прийшла робота, можливість виходити на знімальний майданчик, спілкуватись з колегами і брати участь у творчому процесі. 

– Ви часто їздите в зону АТО, спілкуєтесь з нашими бійцями. Як їх підтримуєте? 

Дарую їм ніжність, любов, радість. Надію – ні, вони самі її знаходять. А я даю розраду, материнське тепло, тепло бабусі чи сестри. Більше слухаю, ніж говорю. Несу високу поезію, літературу, драматургію, не спускаючись до банальностей. 

– Через підтримку української армії в Росії вас оголосили персоною нон-грата. Напевне, залишились там колеги, чи підтримуєте з ними зв’язки? 

Ніяких! 

– І не спілкуєтесь? 

Я б хотіла, але не можу їх підставляти, у них будуть неприємності. Навіщо ж тоді? Насправді, мені дуже сумно, що люди доходять до того, що ненавидять одне одного. У нас же в Україні немає такого. Ми ненавидимо, що вбивають наших, що на нашу землю ступили. Це треба зупинити. Але в нас немає ненависті до людей. А в них є. Щось їм так не подобається, що голову піднімають. 

– Як гадаєте, чому так відбувається? 

Не знаю. Якби знали, то вже зупинили б. Як кажуть: "Знати б діагноз, можна було б лікувати". 

В ТЕМУ: «У меня многогранная женская судьба с разочарованиями» - Татьяна Литвинова о личном

– Із жовтня минулого року на телебаченні вступали в дію квоти на українську мову. Чи не надто пізно зробили цей крок? 

Вже 60 років, як запізно. Та більше навіть! Ще за часів Катерини, коли заборонили українську мову, ще коли Леся Українка й Іван Франко пробивалися з мовою, коли Рух починав діяльність. Весь час боролися, щоб мова наша не вмерла, щоб діти говорили українською мовою. Слава Богу, зараз в дитячих садочках, школах говорять українською. А я пам’ятаю часи, коли у вишах навіть не було викладачів української мови. Зараз вже такого немає. 

Добре, що тепер вже більше людей володіють українською, і не просто розмовною, а й професійною мовою з фаху – математики, історії, хімії, інших дисциплін, які раніше викладались лише російською. Я вчилась в російській школі, а діти мої закінчили українську школу. Я тоді вже була свідома і розуміла, що мої діти – українці і зобов’язані знати рідну мову. 

Зараз мій 6-річний онук говорить тільки українською. Це органічно. Ми з ним спілкуємось лише українською, та коли він чує, що ми говоримо російською, то розуміє і її. Коли вже так сталось, що ми знаємо й володіємо російською – мовою великої літератури – не хотілось, щоби вона зовсім зникла. Бо чим більше мов знає людина, тим вона багатша.

Фото в тексте и благодарность за помощь в подготовке материала: пресс-служба канала "Украина"