«Жінки в науці: соціальний вимір»: сучасні українки, про яких варто знати

Саме в цьому впевнена Інна Силантьєва - авторка проекту «Жінки в науці: соціальний вимір», який був заснований на базі Київського національного університету імені Тараса Шевченка та залучив провідних науковців, українських жінок якими пишаються вітчизняні та світові університети. 

Провідний фахівець Центру проблем імплементації європейського соціального права Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Член Секретаріату Громадської ради при Комітеті Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики підкомітету  у справах сім’ї та дітей. Нагороджена відзнакою міжнародної організації UNICEF структурного підрозділу ООН за соціальні програми.

Політики та держави немає без науки. Управління, дипломатія, юриспруденція стоять в основі будь-яких політичних рішень і чинників. І жінки в науці - важливий крок назустріч жінкам і в політиці. «Жінки в науці: соціальний вимір» - нова сторінка в розвитку жіночого лідерства в університетському середовищі! Цей проект об'єднує усю країну, отримуємо вітання і слова підтримки з різних вишів і установ.

Метою проведення проекту «Жінки в науці: соціальний вимір» є забезпечення комплексного обговорення соціальних прав та інтересів жінок-науковців та жінок молодих вчених; обговорення сучасного стану щодо забезпечення гарантій гендерної рівності; дослідження основних соціальних проблем жінок в науці; встановлення перспектив розвитку соціальних прав жінок-науковців в сучасних умовах державотворення.

В процесі проекта заплановані конференція та масштабний Форум, який відбудеться 11 лютого 2021 року.

Розповідати про відомих жінок-вчених можна довго, присвячуючи кожній по окремій статті. Інна ж поспілкувалася з жінками, щоб дізнатися, як їх успіх був сформований, які його складові та чи впливає гендерна ідентичність на їх професійний і особистісний ріст.

Їх історії надихають, вони розширюють звичні межі можливостей і ламають стереотипи, що можна, а що не можна жінкам в нашому суспільстві.

Бліц-опитування

1. Яким був Ваш особистий життєвий шлях у науку?
2. Розкажіть про своє найбільше відкриття, наукове досягнення або тему, якою Ви надихаєтеся у науці?
3. Чи складно жінкам у сучасному академічному середовищі долати перепони соціальних стереотипів?

Наталія Оніщенко: «Хочу побажати всьому жіноцтву не тільки рівності прав та рівності можливостей, а й рівності результатів»

Доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, академік НАПрН України, Лауреат державної премії в галузі науки і техніки.

1. В науку я прийшла працювати після закінчення юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Мій вибір після закінчення школи коливався між двома факультетами: комп’ютерних наук та кібернетики (сучасна назва) та юридичним. Перевага була надана юридичному і я ніколи про це не пошкодувала. Як і про подальшу наукову долю та наукову дорогу.

Працюю все своє життя в Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України, пройшовши всі наукові щаблини від стажиста-дослідника до завідувача відділу теорії держави і права.

2. Серед багатьох наукових спрямувань, а їх було і є немало (маю біла 100 одноосібних та колективних монографій і підручників). Темою життя вважаю дві. Одна - лейтмотив всього наукового доробку і пов’язана вона із формуванням та розвитком правової системи як феномена сучасної дійсності. А друга… то завжди крайня та, що на сучасні виклики, на вістрії захисту людини та громадянського суспільства. Зараз така тема пов’язана із соціальними права: прво на охорону здоров’я, достатній життєвий рівень, гідність людини. Якщо сказати просто і влучно, то це не тільки забезпечення права та життя, це засадничі правові підвалини майбутнього-права на краще життя.

3. Можу відразу сказати, що ніколи не зазнавала гендерної дискримінації. Мені можливо повезло, я ніколи не відчувала ніяких проявів «антижіночого» ставлення до мене, як правкині-науковки ні від свої колег по науковому цеху, ні від свого безпосереднього чи вищого керівництва ( абсолютна більшість з них - чоловіки).

Розмірковуючи на цю тему, хочу побажати всьому жіноцтву не тільки рівності прав та рівності можливостей, а й рівності результатів – цілеспрямованого забезпечення ліквідації для конкуруючих сторін перешкод, що зумовлювалися попередньою дискримінацією.

Оксана Жилінська: «Маю надію, що моє найбільше наукове відкриття ще попереду»

Проректор з наукової роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України.

1. У відповіді на це питання розпочну зі шкільної стежини: дістала величезний подарунок долі та щастя зустрітися з плеядою Вчителів – це був педагогічний колектив Ладижинської середньої школи №2, минулого року відзначено її 50-літній ювілей. Саме шкільні вчителі розвинули у мене нестримний потяг до знань і допомогли сформувати головну потребу інтелектуальної діяльності – потребу вирішення складних завдань. Починаючи із п’ятого-шостого класу, щорічно брала участь у літературних конкурсах, районних та обласних предметних олімпіадах з німецької мови, хімії, біології, і навіть з такого предмету як праця. І нині з теплотою і вдячністю згадую своїх шкільних учителів – Савич Марію Іванівну (українська мова і література), Матлаєву Ніну Пантеліївну та Коханчука Федора Петровича (математика), Волкотруб Марію Василівну (хімія), Мастюка Володимира Мойсейовича (фізика), Лободу Оксану Данилівну (історія). 

Здобуття першої відзнаки за шкільні інтелектуальні успіхи – золотої медалі – було підтверджене успішним  вступом за відмінно складеним першим іспитом  до Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, у 1987 році стала першою студенткою, зарахованою на економічний факультет. У серпневому випуску газети «Київський університет» надруковане фото «Ми вже студенти!», на якому тогорічні зараховані першокурсники – випускники-медалісти, які дістали «відмінно» на першому вступному іспиті. Цей випуск газети ми дбайливо зберігаємо у родинному архіві, на тому фото ми стоїмо поруч з моїм чоловіком, Старинцем Олександром Георгійовичем, який став першим тогорічним студентом історичного факультету. Вважаю, що Університет став головним подарунком долі, визначивши та ставши моєю долею. 

Усі шляхи до наукових досліджень – це наші Університетські Викладачі, кожен із них – Особистість. Це плеяда енциклопедично освічених університетських викладачів, принагідно згадаю професора Римму Христофорівну Васильєву, доцента Володимира Романовича Кігеля, професора Петра Михайловича Леоненка, доцента Валентина Миколайовича Ліннікова, доцента Аллу Федорівну Мельник, професора Івана Федотовича Надольного, професора Василя Павловича Нестеренка, доцента Миколу Миколайовича Садового, професора Дмитра Миколайовича Черваньова, професора Віктора Григоровича Швеця.

Тарасів Університет – це мій Університет у житті та в науці, це перший науковий керівник, перша курсова робота, перша наукова доповідь студентки-першокурсниці про економічну роль золота. Науковий керівник моєї першої курсової роботи – Валентин Миколайович Лінніков, доцент економічного факультету Університету, який із 1970-х років співпрацював із МВФ і брав участь у Ямайській валютній конференції (1978), що запровадила  «спеціальні права запозичення». До прикладу: перший розділ своєї курсової роботи переписувала п’ять разів, другий розділ – двічі, і лише третій розділ було схвалено Валентином Миколайовичем із першого разу. 

Водночас найголовніший мій дороговказ життєвого шляху у науку – це науковий керівник кандидатської дисертації і науковий консультант докторської дисертації, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, Заслужений діяч науки і техніки України, Заслужений професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Дмитро Миколайович Черваньов, декан економічного факультету Університету у 1992-2003 рр. Саме у спілкуванні з професором Черваньовим ідентифікувала напрями власних наукових досліджень – формування і реалізація державної науково-технічної та інноваційної політики, економічні проблеми розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності. 

Життєвий шлях кожного дослідника у науку засвідчує головну тезу - знання не передаються у спадок, а здобуваються у соціальному комунікаційному процесі, коли знання, досвід, приклад Учителя, який привів тебе в науку, передаються учню, а визнання учнів є ще одним рівнем підтвердження значущості Вчителя. Найголовніше – це виховати наступників і забезпечити неперервність традиції наукової діяльності, що здійснюють особливі цивілізаційні утворення, явища планетарного масштабу – університети. 

2. Дуже шаную дослідника університетів Ярослава Пелікана (США), у своїй монографії, що стала бестселером: «Ідея університетів. Переосмислення», він дає чудовий меседж світу у розумінні феномену університетів: «Університети – це єдине місце, де народжуються дослідники».

Надихаюся прикладом служіння науці Клима Івановича Чурюмова, випускника фізичного факультету нашого університету, який пройшов шлях від студента до професора,  член-кореспондента НАН України, все життя працюючи в Астрономічній обсерваторії нашого Університету. Комета Чурюмова-Герасименко, відкрита шановним Климом Івановичем та його аспіранткою у 1969 р., через кілька десятиліть стала найвідомішою на нашій планеті, першою, яка одержала штучного супутника – космічний апарат Rozetta, що понад два роки супроводжував її крізь усю Сонячну систему. І Rozetta, і зонд Philae, що з неї «прикометився», передали на Землю надважливу наукову інформацію. Клима Івановича не стало всього через два тижні після того, як Rozetta завершила свою місію, а день відкриття його комети і дату європейського свідоцтва, виписаного Климу Івановичу Чурюмову, відділяють майже пів віку напруженої творчої наукової праці. Також Климу Івановичу Чурюмову належить ідея про присвоєння імені Київського національного університету імені Тараса Шевченка малій планеті Сонячної системи за видатний внесок Університету в освіту, науку і культуру України. Відтак у Всесвіті з 2002 року є планета КНУШЕВІЯ.

Власні наукові дослідження оцінюю скромно. Маю надію, що моє найбільше наукове відкриття ще попереду. Серед наукових здобутків зазначу розробку концепції дослідження науково-технічної діяльності як полісистемного виду економічної діяльності в єдності її складових: досліджень і розробок, підготовки наукових кадрів, надання науково-технічних послуг. Прикладне застосування цієї концепції дало змогу з’ясувати джерела саморозвитку та економічну природу розвитку науково-технічної діяльності з обґрунтуванням його активізації в інформаційному суспільстві, виявити ефекти комплементарності в економічних механізмах активізації розвитку науково-технічної діяльності, а також побудувати інтегральний рейтинг науково-технічної конкурентоспроможності країн світу, із застосуванням цієї розробки здійснено оцінку рівня науково-технічної конкурентоспроможності 75 країн світу та надано економічне пояснення спадної динаміки рейтингу України.

Упродовж тривалого часу відповідаю на запитання: «Чому в українських землях університети виникли на три-п’ять століть пізніше за західноєвропейську традицію?» Відповіді можна знайти на сторінках монографії «Науково-технічна діяльність у контексті самоорганізації», яка дістала Премію імені Тараса Шевченка Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Розкриття питання про низький рівень розвитку венчурного підприємництва в Україні представлено у статті «Трансформація інвестиційної поведінки домогосподарств як фактор розвитку венчурних компаній» у науковому часописі «Фінанси України».

Пишаюся також унікальним навчальним виданням «Міждисциплінарний словник з менеджменту», в якому очолювала авторський колектив кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності.

Згадаю також і про важливий громадський дослідницький проєкт, в якому була науковим редактором, це видання «Україна 2030: Доктрина збалансованого розвитку», його підготовку здійснювала дослідницька група п’яти провідних університетів України – Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету «Києво-Могилянська академія», Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського» та НУБіП.

Більш вагомі здобутки досягнені у сфері підготовки наукових кадрів: підготувала одного доктора і тринадцять кандидатів економічних наук, одного доктора філософії, які здебільшого працюють в університетах та наукових установах. Чималий досвід організації наукової роботи та наукових комунікацій дістала впродовж тринадцятирічної роботи вченим секретарем спеціалізованої вченої ради Д 26.001.12 Київського національного університету імені Тараса Шевченка. А також колосальний управлінський досвід дістала під час роботи завідувачем кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності економічного факультету Університету.

3. Уперше про наявність соціальних стереотипів щодо ролі жінок в академічному середовищі я дізналася від свого наукового керівника – професора Д.М.Черваньова. Дмитро Миколайович якось жартівливо сказав про мої два недоліки: що «дуже молода» і що жінка. Я відповіла, що перший недолік за інтенсивної роботи мине швидко і непомітно, а з другим недоліком йому доведеться миритися. Тим паче, що наука – це єдиний вид інтелектуальної діяльності, де гендерна нерівність практично не проявляється. 

Проте лише згодом зрозуміла цей вислів про бачення моєї долі Дмитром Миколайовичем. Адже саме в управлінській діяльності має місце гендерна нерівність. Якщо управлінську вертикаль в організації умовно поділити на 10 щаблів, верхній – десятий – за всіх рівних показників, належатиме чоловікам. 

Відтак у своєму подячному слові ректору Університету академіку НАН України Леоніду Васильовичу Губерському висловлювала вдячність від всього жіноцтва нашої університетської корпорації, оскільки своїм рішенням про призначення першої жінки на посаду проректора з наукової роботи наш ректор скасував соціальні стереотипи і підтвердив, що жінка – це не недолік, а чоловік – не перевага.

Ірина Лесь: «Сподіваюся, що мої найбільші наукові відкриття ще попереду»

Заступник декана факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету; доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства НАУ, кандидат юридичних наук, адвокат.

1. Тяга до наукової діяльності була у мене з дитинства. Проводила багато часу у бібліотеці та пробувала себе у незначних наукових працях. Більш відповідально з обраним шляхом визначилася уже в університеті, будучи курсанткою міліцейського вузу. Хотіла стати вченою, досліджувати юридичні проблеми та пропонувати шляхи їх вирішення.

Під час навчання займала виборну посаду Голови наукового товариства курсантів, студентів та слухачів, отримувала іменні стипендії за значні досягнення в навчанні та науковій діяльності, подорожувала Україною та країнами СНД, представляючи університет, займала призові місця.

Після закінчення Харківського національного університету внутрішніх справ, маючи близько 70-ти наукових публікацій, переважно присвячених проблемам теорії держави та права, була можливість залишитися та продовжити роботу на кафедрі, але до наукової діяльності завжди ставилася відповідально та, перш за все, ставила перед собою питання доцільності, корисності моєї праці та застосування її у практичній діяльності. Тому, для здобуття необхідного для наукової діяльності практичного досвіду, з упевненістю пішла працювати слідчою .

Служба «на землі» займала багато часу, але це були золоті роки мого життя, коли доводилося постійно балансувати між допитами підозрюваних, виїздами на затримання, арештами та встигати відвідувати наукові заходи. З теплотою згадую той час, який власне і загартував мене.

Після 7 років служби в правоохоронних органах, у своєму другому рідному Каразінському університеті захистила дисертацію, присвячену проблемам дисциплінарних правовідносин в правоохоронних органах, після чого ще рік пропрацювала на практиці та вирішила повністю присвятити себе викладанню та науковій діяльності в Національному авіаційному університеті. На сьогоднішній день, маю близько 90-та наукових публікацій. Пишу докторську дисертацію, присвячену становленню та розвитку слідчих органів України.

2. Сподіваюся, що мої найбільші наукові відкриття ще попереду. Незважаючи на досить активну наукову позицію, не оцінюю свої доробки як значні наукові відкриття. Я лише досліджую актуальні проблеми та пропоную шляхи їх вирішення на основі існуючих правових механізмів, соціальних технік, зарубіжного досвіду та прогнозування.

Серед досягнень, могла б виділити написання одноособової монографії, присвяченої проблемам дисципліни та законності в органах міліції Української Радянської Соціалістичної Республіки (1919-1991 рр.), яку я присвятила своїй сестрі Олені, яка також колишній працівник міліції і за свою недовгу службу оперуповноваженим у справах дітей та неповнолітніх здобула вагомі міліцейські відзнаки.

Наразі монографія приймає участь у конкурсі на здобуття стипендії Кабінету Міністрів України для молодих вчених на 2020-2022 роки.
Серед наукових інтересів провідне місце займають проблеми забезпечення і діяльності правоохоронних органів, дотримання прав людини, дисципліни та законності.

3. Гендерна проблема так само як і соціальні стереотипи, на жаль, існують у сучасному суспільстві нашої держави. Але, на мою думку, як раз у академічному середовищі не так важко реалізуватися жінці, як у інших напрямах трудової діяльності.

Наразі ситуація достатньо гостра, жінки часто зустрічаються з професійною дискримінацією за статевою ознакою, особливо у силових структурах. Вже давно немає суто чоловічих професій, але у генетичній пам'яті від дідів-прадідів ми успадкували сучасний стереотип що є хоч одна професія чи справа, яка не може бути виконана на високому професійному рівні жінкою, хоча, на мою думку, людину слід оцінювати, перш за все, як професіонала, за її знання, таланти та практичні навики.

У розвиненому демократичному суспільстві всі життєві процеси мають бути гармонійними, системними, послідовними. Ми на вірному шляху – побудови сильної демократичної гуманної держави, яка поважає та забезпечує права людини, незалежно від статі, раси та віку. Жінки не мають виборювати свої права у чоловіків. Ми маємо поважати один одного, любити, підтримувати, захоплюватися та допомагати.

Світлана Березіна: «Ми живемо у час зламу стереотипів»

Доктор економічних наук, професор кафедри, директор центру інноваційного розвитку Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

1. Це була мрія моїх батьків «Донька - професорка». Такий горизонт я постійно зважувала на терезах: чи мій це шлях і тому науково-педагогічна діяльність перемежовувалась з роботою практика у фінансовій сфері, а відстань між сходинками кандидатська і докторська дисертації була майже 20 років.

Я мала щасливу можливість бути долученою до двох потужних наукових шкіл: професора Бєсєдіна В.Ф., директора науково-дослідного інституту при Міністерстві економіки України (2000 рік) і керівника кандидатської дисертації та національної легенди академіка Лібанової Е. М., директорки Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України (2019 рік) і наукового консультанта мого докторського дослідження. У цих наставників вчилась спрямовувати результати наукової роботи у практичну площину і у т.ч. завдяки такому досвіду вчу своїх студентів за принципом: щоб після кожного заняття вони розуміли для чого прослухали лекцію чи подискутували на семінарі і що з освоєного вони зможуть використати як інструмент у професійній діяльності.

Сьогодні маю честь і дорожу цим правом отримані знання та навички застосовувати у найкращому ЗВО України - Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

2. Обраний науковий напрям стосується управління ризиками і причетність до розробки та реалізації проектів, які у глобальному масштабі можуть зменшити державні фінансові втрати чи відсоток безробіття серед молоді - є потужним стимулом до подальших досліджень.

Наразі моя професійна діяльність пов‘язана з інноваціями в освіті, які у свою чергу попереджають або мінімізують ризики зниження якості освітніх послуг; ризики не конкурентоздатності випускників університетів; ризики низької популярності навчання іноземців у ЗВО України; ризики низького рівня цифрової грамотності викладачів та інші.

Мене надихає не процес розробки і впровадження інновацій (як прийнято вважати надихає жінок), а результат і його вплив на розвиток, покращення, ефективність тих чи інших напрямків в Університеті.

3. Ми живемо у час зламу стереотипів. Добре це чи погано не берусь судити. Образ сучасної науковчині - це доглянута жінка, мама, займається спортом, має хобі, володіє іноземними мовами, слідкує за модними трендами, публічна особа, веде цікаві сторінки у соціальних мережах, викладає і її лекції не хочуть пропустити студенти, має активну громадянську позицію, займається благодійністю і, звичайно, результати її наукових досліджень публікуються і цитуються! При нагоді даю рекомендації випускникам, які, як я колись, зважують на терезах долю науковця, іти цим непростим, але захоплюючим шляхом.

Антоніна Іващук: «Найбільшими науковими досягненнями є успіхи моїх студентів...»

Кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент, завідувач кафедри реклами і зв‘язків з громадськістю Факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету.

1. Я зацікавилася науковою роботою, ще навчаючись в університеті. Дуже добре пам’ятаю, як працювала над дипломом, який стосувався дослідження національних меншин на території України. Шукаючи матеріал для написання дослідження, ми багато працювали з архівними документами та в бібліотеках, адже вільного доступу до Інтернету в той час не було. Згадую, як сьогодні, це відчуття очікування від пошуку й щастя від знаходження необхідної інформації.

Університет я закінчила з червоним дипломом і бажанням досліджувати і продовжувати навчатися далі. Вступивши до аспірантури я продовжила свої наукові пошуки. За час моєї наукової діяльності я вже написала не одну роботу, але все одно залишається таке ж відчуття очікування результатів і цікавості у роботі над дослідженням.

2. На сьогодні, у науці моїми темами дослідження є правозахисна журналістика, соціальна реклама, а також брендинг та репутаційний менеджмент. Вважаю, що найбільшими науковими досягненнями є успіхи моїх студентів, які активно беруть участь у конференціях, круглих столах, пишуть наукові статті та перемагають у конкурсах. Адже зацікавити студентів займатися науковою роботою, пояснити, що наука це цікаво і захоплююче - моє найголовніше завдання.

3. Вважаю, що незалежно від гендеру, наукові досягнення можуть бути вражаючими тільки завдяки здібностям людини і наполегливій праці. Впевнена, що у сучасних демократичних країнах немає місця соціальним стереотипам у науці. Наукові дослідження і відкриття можуть бути реалізовані тільки шляхом натхнення і наполегливої роботи.

Наталія Ковалко: «Мій життєвий шлях у науку був несподіваний»

Кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України, доцент кафедри фінансового права юридичного факультету Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, адвокат.

1. Мій життєвий шлях у науку був несподіваний. Велику роль відіграла в ньому професор Лідія Костянтинівна Воронова, яка була моїм вчителем і яка не лише передала мені знання, а й відкрила потенціал як вченого та пробудила любов до наукової діяльності. Два роки тому я стала лауреатом Премії імені Лідії Костянтинівни Воронової в номінації за підготовку й видання статей, циклів наукових праць з фінансового права, надрукованих у фахових виданнях, що було для мене надзвичайно знаменним та важливим.

На подальших етапах мого наукового становлення та розвитку я мала змогу спілкуватися з видатними вченими, науковцями, академіками та менторами, поради та допомога яких є для мене найкращою мотивацією вдосконалюватися в науковій сфері й продовжувати досягати нових звершень.

2. На сьогодні головною темою моїх досліджень є тема, якій я присвятила свою докторську дисертацію - «Боргові цінні папери як об’єкти публічної фінансової діяльності». Крізь призму теорії та практики у своїх працях я намагаюся довести та обґрунтувати важливість як на державному, так і на місцевому рівні таких фінансових активів, як цінні папери, задля формування нового концептуального підходу до них та вдосконалення правового регулювання в цій сфері. Це має створити для України передумови для розвитку відповідно до кращих європейських і світових стандартів.

3. Заздрощі, конкуренція, несприйняття активних та сильних жінок – усі ці та інші прояви мізогінії існують у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Водночас я не вважаю це перепоною для всебічного розвитку та самовдосконалення, оскільки переконана в тому, що все залежить лише від нас самих та зробленого нами вибору. Як влучно казала Амелія Ергарт: «Найскладніше почати діяти, усе інше залежить тільки від наполегливості».

Марія Мельник: «Мій шлях у науку - це шлях права»

Асистент кафедри трудового права та права соціального забезпечення, провідний юрист Центру проблем імплементації європейського соціального права Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка; доцент кафедри державно-правових та галузевих дисциплін Київського університету права Національної академії наук України.

1. Здається, що кожна людина, яка має певний фах та професію, здобуває їх через стиль життя, сенс якого, часто окреслюється уподобаннями, життєвими пріоритетами, призмою бачення навколишнього світу, культурою.

Так само і наука, з'являється у житті людини, коли вона починає більш глибше замислюватись над стилем життя. Задаючись питанням: а для чого?, який сенс?, а як саме?... Мій професійний фах - юриспруденція. Сказати, що право не є стилем життям - не сказати нічого. Поведінка людини, здатність її до взірцевих життєвих переконань у тому, що є добрим, а що не зовсім є таким, що є справедливим та потрібним, гідним людині - є питаннями, відповідь на які, людина шукає і досі.

Відповідаючи на ваше питання, тут очевидно ми ставимо на терези те, що правом, а що не є правом, що є справедливим, а що ні. Кожна людина про це замислюється. Мій шлях у науку - це шлях права.

2. Я матір двох дітей. Сімейні відносини були та є для мене основою життя, як в побуті так і науковому в сенсі. Основний посил (меседж) - це те, аби батьки дбали про матеріально-забезпечене та соціально-благополучне дитинство. Тому і за мій невеликий науковий досвід, але досвід у понад 20 років шлюбно-сімейних стосунків, я не перестаю надихатись ідеєю сімейного права, ідеями сім'ї. Моє дослідження, якраз і було присвячене захисту та охороні майнових інтересів дитини.

3. Вважаю, що жінка за природою не є автономною у сімейно-шлюбних стосунках, як і чоловік. Сім'я - це не відпочинок, сім'я - це праця. Постійна праця у стосунках. Так, сім'я - це про свободу та про щастя, про любов, однак, буває й по іншому. Нажаль. Жінка-юрист, яка займається наукою, не розриває зв'язок із родиною, її ментальність націлена на те, аби відбувся «ремонт у стосунках», відбулась справедливість у правовий спосіб. Тому якщо ми ставимо питання про перепони, стереотипи, то ми й повинні розуміти такі через «не право», через злидні, через несправедливість. Це і є сучасність та суспільна затребуваність.

От скажіть мені: хто може відмовитись від справедливості? А чи існує справедливість у сім'ї, коли такі є багатоманітними, колоритними, різними? Тому сімейне право - це про право у сім'ї, про можливості, про цінності та простір у розвитку двох людей. Стереотипи та перепони - це відсутність домовленості, а вслід за цим відсутність свободи та поваги до особистості, до гідності одного із подружжя. Насамкінець вважаю, що наука - це знання, це престижно, це порядно. А там де є правда - там і стереотипи руйнуються, там і здорова сім'я.

Наталія Спіжова 

Підприємниця промислово-виробничого комплексу; веде в екологічному напрямку бізнес; 3 вищі освіти (інженер-технолог харчової промисловості, магістр з управління державними фінансами, магістр з публічного управління та адміністрування). Має мету захистити свою дисертацію.

Я не бачу розвитку свого бізнесу без науковців та науки.

В сьогоднішніх реаліях часу, щоб побудувати ефективний бізнес, потрібна взаємодія науки та бізнесу. Керуючи підприємством вже багато років, стикаючись з актуальними питаннями людей, я дослуховуюсь, в першу чергу, до думки наукових спеціалістів, а також споживачі, вирішуючи разом рівні своїх можливостей.

Сьогодні в Україні наука - це головний фундамент держави.