Історія незвичайного вчителя початкових класів: як Тамара Бишенко змінює світ навколо себе
Знайомся, Тамара Бишенко – вчитель початкових класів у Васильківському НВК №4 і мама чудового хлопчика Євгена. Вона дуже добра, відповідальна, творча, креативна та весела пані. Крім того, вона є керівником гуртка лялькового театру «Сузір'я», а дякуючи проекту «Відкривай Україну», стала номінанткою премії «Жінка України» від бренду «Единственная».
Пані Тамара зізнається, що не припускає, що в цьому світі є щось важливіше за дітей, яких вона надихає бути особистостями.
Мати дитину — це багатство, бути мамою — велике щастя! Виходить, я багата і щаслива!
Всі учні, яких вона навчала, вважають її вчителем за покликанням, а не за професією. Під час інтерв’ю пані Тамара розповіла нам про свій творчий шлях, школу своєї мрії та популярних людей, які її захоплюють.
Ще з дитинства я любила гратися в школу: писала списки дітей, ляльки були за учнів, а сама була в ролі вчителя. Для всіх рідних і знайомих була Тамара Михайлівна, чомусь мене всі так називали. Проваливши іспити у педагогічний ВУЗ, після школи, не втратила надію бути вчителем і вступила на наступний рік.
В ТЕМУ: 4 книги, которые помогут тебе пересмотреть взгляды на жизнь всего за неделю
Свій перший урок я не пам'ятаю, а от перший свій конспект, ще в університеті, пам'ятаю завжди. Дякуючи викладачам, а особливо Каніщенко Антоніні Пантелеймонівні, яка навчила складати конспекти і готуватися до уроків. Моя кар’єра починалася в Яцьківській школі вчителем фізичного виховання і математики в 5-му класі, після першої чверті дали 2 клас де було 8 учнів, з ними я пропрацювала рік. З 2002 року працюю в четвертій школі: мала ставку лаборанта і один день на ГПД, працюючи в школі, адміністрація запропонувала посаду організатора, де попрацювала до 2009 року, потім пішла в декретну відпустку. Після стала працювати за дипломом – вчителем початкових класів.
Я отримую задоволення від роботи з дітьми. Особливо, коли в них щось виходить. В цей момент їхні очі горять по-особливому! Це неймовірні емоції, які неможливо передати словами.
В роботі вчителя мені не подобається те, що час, який я хотіла б приділяти для пошуку нових ідей, я витрачаю на паперову роботу, якої з кожним роком стає все більше і більше.
Найскладніший період в роботі вчителя початкових класів – початок навчального року. Це той час, коли тобі потрібно підібрати до кожного першокласника «ключик», а в кінці четвертого відпустити їх в 5 клас.
Найбільше досягнення в моїй учительській практиці – це успіхи моїх учнів. Я радію за них, коли в них все супер, співчуваю і підтримую, коли їм важко. Якщо учні довіряють мені більше ніж батькам, це теж є досягнення. Я не хапаю зірок з неба і не одягаю на голову корону. Виконую свою роботу з задоволенням. А ще приємно, коли мої ідеї втілюються в роботі закладу.
Колектив нашого закладу приймає участь в різноманітних проектах: «GoCamp», «Освіта для сталого ровитку в дії», «Демократична школа» та ін. Вибороли 1 місце в Київській області в проекті «Відкривай Україну». Та головним досягненням є успіхи мого рідного сина Євгена: диплом Вчи.юа, Грамота по вирощуванню кристалів, Грамота за 3 місце у конкурсі «Космічні фантазії».
Діти різні, та все залежить від того, в яких сім'ях вони виховуються. Я не ділю їх на бідних чи багатих, я маю на увазі виховання, доброту, стриманість, повагу... Дитина приходить до школи і ми маємо їй дати знання. Але ж до 6 років з дитиною потрібно розмовляти. Я вже не кажу про читання казок, і відповідати на запитання маленьких чомучок. Дитина як губка, яка вбирає воду. Батьки мають ще з дитинства пояснити їй, що таке «добре», а що таке «погано», коли можна, а коли не можна.
В ТЕМУ: 3 романтические истории украинских звезд, которые вдохновят влюбиться
Ніжний дотик до особистості дитини є моєю професійною якістю. Зберігаю завжди в собі людяність. Умію бути дитиною. Сприймаю своє учительство, як спосіб продовжити своє дитинство і зрозуміти своїх вихованців.
Намагаюся нічому не вчити дитину безпосередньо. Навчаюсь сама, самовдосконалююсь. Нехай дитина, дивлячись на мене, побачить, як можна вчитися. Допомагаю і підтримую працю дитини, стимулюю її творчі ідеї, готую до майбутнього динамічного життя, щоб згодом вона стала самостійною, творчою, впевненою в собі людиною!
Дуже радію, коли мої учні проявляють індивідуальність і відстоюють своє право на особисту думку. Якщо це не по-моєму – це не означає, що це неправильно, чи дитина мене не любить чи не поважає. Можливо і я щось неправильно зробила. Кожен має свою думку і дуже добре, коли дитина її може висловити. Та добре, ще коли дитина може робити висновки, а не лише висловлювати свої думки, потрібно ще й вміти чути інших.
Класичне єврейське прислів’я «не вчіть ваших дітей так, як вчили вас» зараз набуває великої актуальності. Тому на своїх уроках я використовую інноваційні методи навчання, ігри, проекти, презентації, відео, експерименти, досліди. Особливо дітям подобається метод «Багато мишей», який ми використовуємо не так давно, коли учні граючись, запам'ятовують матеріал.
Мій ідеальний урок - це коли дітям цікаво, доступно і пізнавально!
Школа моєї мрії була б тільки початковою! Яскравою ззовні і домашньою всередині! Великі класи, в яких є – ноутбук, вай-фай, плазма, принтер, одномісні парти, багато наочності і роздаткового матеріалу, планшети. Просторі коридори. Спортзал, актова зала, бібліотека, кімната для танців, басейн, зимовий сад, гуртки: театральний, умілі руки, лего, ліплення чи малювання, лабораторія. Їдальня зі шведським столом. На подвір’ї стадіон, волейбольна і баскетбольна площадки, спортивний та ігровий майданчики. Сад чи парк і багато квітів. Тобто, Нова українська школа.
З нинішньої програми освітньої системи я вилучила б все зайве. У дітей і так зараз забагато інформації, залишила б основне. Згадаймо історію: після війни були школи-восьмирічки, де була складена програма так, щоб якнайшвидше наздогнати в навчанні. Зараз всі говорять про стем-освіту. Я теж за це. Останнім часом спостерігаючи за дітьми, помічаю, що вони отримують задоволення від того, що роблять своїми руками. Їх очі горять, серце переповнене емоціями, коли вони бачать результат своєї роботи.
Участь в проекті «Відкривай Україну» була неймовірно цікава! Новий проект, реєстрація, нові відчуття і тут сюрприз, потрапляю в лікарню, де мала час для міркування і ідей. Я така людина, що якщо мені випадає нагода щось зробити – я пробую. На початку проекту ми мали завдання змінити школу, місто. А після проекту вийшло так, що ми змінилися самі. Навчилися працювати в команді, поважати один одного, дізналися багато нового, знайшли нових друзів і знайомих, почали дивитися на життя по іншому. Проект «Відкривай Україну» – крутий проект, це не можна описати, це потрібно пережити! І хоча ми не перемогли у фіналі, ми не зупиняємося, ми змінюємося і хочемо, щоб наші знайомі теж змінилися.
В ТЕМУ: 4 турецких сериала, в которых больше страсти и интриг, чем в «Великолепном веке»
Наша школа в Василькові невелика, зате як одна велика сім'я. Я їду на роботу через все місто, минаючи по дорозі 5 шкіл, та думаю в жодній з них я б не мала такої підтримки, як в четвертій школі. Наш учительський колектив на чолі з директором закладу підтримують креативність у роботі, інновації, новинки.
Рухатися вперед мене мотивують, як не дивно – критика і мої помилки. А ще, напевне, рішення щось зробити чи запропонувати: вийде – прекрасно, а не вийде – значить потрібно шукати щось нове! «Натхнення», багато хто скаже, що це саме про мене, якщо цікава думка потрапила в голову, то починають вертітися різні ідеї...
Захоплююсь людьми, які мають почуття гумору. Особливо талантом Володимира Зеленського. Я ним захоплююся не лише через сміх і гумор, а за те, що він і його команда не пішли до Маслякова, «танцювати під його дудку», а створили свій «Квартал 95», а тепер і «Лігу сміху». Це заслуговує поваги. А ще не на словах, а на ділі допомагає на сході і дає концерти хлопцям в зоні АТО. Я вважаю, що такою людиною не соромно захоплюватися!
Люблю виготовляти щось своїми руками, гратися з сином та його друзями. Не уявляю свого життя без подорожей. І, хай це поки не закордон, але в нашій Україні є багато красивих і цікавих місць.
Відпочивати з друзями на природі, їздити з учнями на море, на екскурсії, на пікніки. Бувають моменти, коли просто хочу побути на самоті, але це буває дуже рідко!
Фото у тексті: особистий архів Тамари Бишенко
