Міла Нітіч: «Я вийшла з дикого бажання здаватися, а не бути»
Після років самостійного шляху та звички покладатися лише на себе MILA NITICH поступово відмовляється від тотального контролю, вчиться знову довіряти людям і дозволяє собі зосередитися на головному – творчості.
Разом із новою командою Міла готує музику, яка, за її словами, зовсім не схожа на те, що вона випускала раніше. Але зміни відбуваються не лише у звучанні. Сьогодні артистка говорить про бажання більше нічого нікому не доводити, не відповідати чужим очікуванням і нарешті «бути, а не здаватися». У відвертій розмові MILA NITICH розповідає про внутрішню трансформацію, новий погляд на себе та творчість і про те, якою може стати Міла Нітіч, якою навіть вона сама себе ще не бачила.
– Зараз у Вашому житті та творчості починається новий етап. Якби потрібно було описати його одним реченням, яким би воно було?
Переродження. Повне перезавантаження. Нова ера! Можна називати цей етап як завгодно. Найважливіше – його суть.
Я нарешті відпускаю те, що більше не працює, те, що залишилося в минулому, і заходжу в новий етап із зовсім іншим розумінням себе, своєї творчості та свого життя. Мені більше не хочеться нічого нікому доводити чи відповідати чиїмось очікуванням. Хочеться просто бути собою, робити те, що люблю, і дозволяти собі розкриватися по-новому.
Тому для мене це не просто новий етап у кар’єрі. Це зміна мене самої, а вже з цього змінюється все навколо – моя музика, моє оточення, моє ставлення до роботи й до життя загалом.
– Ви неодноразово говорили, що зараз відкриваєте себе по-новому. Якою сьогодні є MILA NITICH – і як артистка, і як жінка?
О так, останні шість років дуже змінили моє ставлення до себе, до світу, природи речей і людей. Я б сказала так: я звільнила себе від обмежень і страхів, які сама ж створювала роками, та навчилася брати відповідальність за власне життя і свої вибори.
Я пережила стільки трансформацій, токсичних стосунків і токсичних колишніх, що з цього досвіду можна було б збудувати вежу Бурдж-Халіфа (сміється – ред.). Після всього цього я вже нічому не дивуюся і просто дякую за те, що все це пройшла.
Зараз я – жінка, яка живе не зі страху, а з цікавості: що ж буде далі? Що стосується мене як артиста, то зараз я вийшла з цього дикого бажання здаватися, а не бути. Далі буде… І те, що буде, впевнена, вам сподобається.
– Після завершення співпраці з продюсером Ви почали будувати кар'єру самостійно. Що цей шлях змінив у Вашому характері та світогляді?
Цей шлях змінив усе. Він зробив мене жорсткою, недовірливою людиною, яка захотіла побудувати все на тотальному контролі й на цьому вічному «я сама», бо, звісно ж: «Хочеш зробити щось добре – зроби це сам».
Але ні. Життя показало, що один у полі не воїн. І хоч за цей період були люди, яких варто було втратити, щоб віднайти шлях до себе, я зрозуміла найважливіше: мені потрібна команда. Треба вчитися делегувати і заново довіряти людям. Але обирати цих людей потрібно дуже зважено.
– Чи було відчуття, що починати заново – страшно? Що допомогло зробити цей крок?
Так, звісно, було. Я кілька місяців намагалася зібрати себе докупи, щоб зрозуміти, що робити далі зі своїм життям і кар’єрою. Але, що важливіше, моя жага проявити себе та бажання продовжувати співати та бути на сцені завжди були сильнішими за мої страхи.
А першим кроком у цьому всьому насправді стала пісня. Бо коли в артиста з’являється цей інструмент, усе інше вже не має значення. Саундпродюсер Андрій Ігнатченко («IKSIY MUSIC») показав мені трек «Nu», я загорілася – і понеслася.
– Наскільки нові пісні відображають Ваш особистий досвід? Чи буде у них більше відвертості, ніж раніше?
Все почалося з перекладу пісні «Каюсь», бо це якраз було закриття гештальту між тією мною, з якої все починалося, і тією, ким я стала.
Це було дуже символічно і для мене, і для моєї аудиторії, бо, по суті, це найсильніша та найбільш глибинна музична робота за всю мою кар’єру. Поки що! Але далі мені хочеться – і думаю, слухачеві також – якоїсь легкості, можливо, навіть самоіронії. Бо нам зараз усім і так важко, враховуючи час, у який ми живемо.
Так, я буду писати про власний досвід. Але це не означає, що перестану робити глибоку й щиру музику, бо вона так чи інакше є частиною мене. І дуже непогано в мене це виходить.
– Кажуть, що з віком жінка стає сміливішою бути собою. Чи погоджуєтеся Ви з цим?
Однозначно, у свої 35 років я точно можу сказати, що тільки тепер зрозуміла суть фрази «бути, а не здаватися». Дуже багато років свого життя я хотіла здаватися кращою, розумнішою, яскравішою, не була до кінця впевнена в собі й не розуміла, як справити враження на оточуючих.
А вся іронія долі в тому, що ні на кого не треба справляти жодного враження. Коли ти є собою і даєш собі можливість бути собою, відкривати всі свої сторони й, можливо, бути саркастичною, смішною, бісячою, іноді злою – тобто дозволяєш собі бути різною, – тоді люди починають сприймати тебе зовсім інакше.
Коли ти хочеш здаватися, то хочеш бути хорошою для всіх. І тобі щоразу треба створювати якийсь образ, який відповідатиме чужим очікуванням. А наше завдання – не відповідати стороннім запитам. І ніхто не повинен відповідати нашим.
І вік, напевно, дає тобі можливість нарешті не просто це зрозуміти, а й проявити: ти нікому нічого не винна. Ти просто можеш бути собою, дозволити собі бути такою, якою ти є.
Зараз я в собі відкрила те почуття гумору, яке боялася показувати раніше. А мені це подобається, і я бачу, що це подобається іншим людям. Я не роблю це навмисно, бо воно просто в мені є.
– Який життєвий урок став для Вас найціннішим за останні кілька років?
Найважливіший урок, який я отримала, будучи в шоу-бізнесі: ніколи не будуй бізнес зі своїми друзями. Тому що краще дружба, побудована на бізнесі, ніж бізнес, побудований на дружбі.
– Чи був момент, коли Ви зрозуміли, що внутрішній стан набагато важливіший за зовнішню досконалість?
Саме зараз цей момент і настав. І, напевно, вперше в моєму житті – найбільш гостро і яскраво.
Я зайшла в цей період із наставником, щоб відслідкувати дуже багато моментів, які, як правило, ми не здатні помітити. Ми все одно живемо патернами і, часто діємо на автоматі.
У нашому житті змінюються люди, декорації, обставини, ми можемо намагатися змінити щось зовні, але забуваємо, що все зовнішнє – це лише відображення нашого внутрішнього стану. Це дзеркало наших страхів, певних установок, блоків або, навпаки, наших найсильніших бажань, найбільшої віри в себе тощо.
І тому дуже важливо, чим ми наповнені. Є така крута фраза: що випромінюєш, те й отримуєш. Тобто те, чим ти наповнений, те й будеш притягувати у своєму фізичному житті.
Те, що відбувається зовні нас, які люди нас оточують, яке наше коло спілкування, яке наше життя і в якій точці ми знаходимося – усе це просто відображення нашого внутрішнього стану.
І тому зараз зі мною вперше усвідомлено відбуваються дуже жорсткі, але водночас дуже сильні трансформації. І я сама свідомо до них прийшла.
– Над чим Ви зараз працюєте? Чого найбільше чекаєте від цього творчого періоду?
Зараз працюю над новою піснею з новою командою. Скажу відверто, нелегко мені ця пісня дається. Напевно, це найважчий матеріал, який мені доводилося готувати, тому що зараз є ще певні питання з голосом і здоров’ям, які вирішуються паралельно в процесі.
І відкрию завісу: пісня зовсім не схожа на все те, що я випускала раніше. Всі звикли бачити Мілу Нітіч у ліричному аспекті з душевною історією. А тут зовсім інший матеріал. Він легкий, яскравий, але має дуже класний, глибокий сенс, бо пісня насправді про вихід із аб’юзивних, токсичних стосунків.
Зараз переді мною та нашою командою постає дуже тонке завдання: коли тобі даний крутий, яскравий, легкий матеріал із таким сильним, наповненим сенсом, хочеться подати його так, щоб донести цей сенс до аудиторії, але при цьому не зробити пісню надто важкою.
Я зараз вперше у свої 35 дійшла до того, що не хочу більше жити в режимі очікування. Я хочу просто наповнюватися, наповнювати інших, отримувати кайф і задоволення від свого життя, від того, чим я займаюся. Для мене зараз немає цілі – є тільки шлях.
– Яким Ви бачите наступний розділ своєї кар'єри? Чим він відрізнятиметься від усього, що було раніше?
Я однозначно бачу його дуже яскравим і зовсім іншим, ніж усе, що я робила до цього. Є чудова фраза, яку колись сказав Ейнштейн: безумство – це сподіватися на інший результат, роблячи одні й ті самі речі.
От зараз я хочу зробити зовсім інакше. І моє ставлення зараз і до себе, і до свого проєкту MILA NITICH, і до команди, з якою я працюю, – воно інше. Раніше я хотіла все і всіх контролювати. Хотіла показати всім, яка я молодець з усіх сторін, і самостійно закрити всі моменти та всі прогалини.
А зараз я розумію, що це не сила. Сила – це вміння довіряти. Мені хочеться не тягнути все на собі, а нарешті дозволити собі бути артистом. Займатися творчістю, розвиватися, пробувати нове і разом із командою створювати ту Мілу Нітіч, якою я сама себе ще не бачила.
– І наостанок: якщо після цього інтерв'ю читачі запам'ятають про Вас лише одну думку, якою б Ви хотіли, щоб вона була?
Ця Міла Нітіч – така собі темна конячка, але дуже цікава особистість. Хотілося б познайомитися з нею поближче через її творчість. Якось так)
Дуже дякую вам за це інтерв’ю та чудові питання – насправді дуже нестандартні, глибинні та щирі.
