"Бої ліриків" та edinstvennaya.ua: спільний проект "Україна у віршах" - Леся Мудрак
Мене звуть Леся Мудрак. Починала я, як і всі, з поганих поезій. Пробувала себе у всьому, але все ж таки навчання на відділенні літературної творчості в київському університеті, а також спілкування з поетами дає свої плоди. Я вирішила бути несхожою на всіх, захотіла бути епатажною та креативною, і, чесно кажучи, мені навіть було байдуже, що про мене подумають. Поезія для мене - це, перш за все вибух енергії, лібідозної особливо! Він пише, щоби писати. Часто буває так, що таланти пробують себе у різних жанрах. І начебто все виходить, але відчувається брак чогось. Я теж шукала нішу, де мені було б комфортно. Зараз мені затишно в еротичній поезії, nbsp; я живу, нею дихаю. Мені хочеться розповісти всьому світу про єднання духовного та тілесного. Певною мірою − це і самоіронія, а, може, й шукання внутрішніх та зовнішніх архетипів. Коли митець вміє з себе посміятися, чи подивитись себе з боку − це прояв інтелекту та духовності.
* * * *
В охапку роз
жебонить мокра цівочка миті.
" трипільський
рогами -
у дощах.
Шукаю собі
у твоєму Великоднім санскриті:
до краплі вичитую…
Чую: style="margin-left: 120px;"> Увібравши у серце
крашанок непідроблену святість,
ідеш,
а цвіт черешневий
була?
Чи здавалася
почуттів невгамована лють?
Згадаєш мене.
З мовчання хтось вигукне:
Де-е?
малечі.
Дивлюся на потолок –
зі стелі –
задумів Сфінкс.
Він знову мовчить.
На серванті –
зажурений глечик
зітхає.
І вершниця
розколих style="margin-left: 120px;"> Затулюся букетом. Понаколюю погляд на шпички. Ти не бачила запальнички?
Затулюся букетом
власну сльозину глотку. бігла,
неслася до тебе,
як зоряна лань?
День, якого нема,
я знаю, мене не забуде.
А – на світовій шахівниці
грають наше інь-янь.
Притулюся до трубки –
це і все,
на що зараз я здатна.
Це – зв'язок потойбіччя.
Він – Сфінкс,
і він мені люб.
Це – не тіло.
Не плоть.
Не хіть.
Не рахманська
ватра.
Гордий вершнику,
чуєш?!
Тобі я&br&> люб-лю…
* * * *
Ти не готовий…
Овід?
Овідій?
Літо замкнуте в міті.
Шугає коло у недра
надривно,
надривно, коло-во-ро-ти-ть,
роздмухує ватру
стрибаєш у неї –
розпечену пекторалью глибин
Втіка до Єгипту тин…
Амазонка – з м'ячем.
М'яч – шабатин.
ША!
БА!
ТІ?!
– Твій хід конем!
Не гальмуй
Не…
Не…
Скіфе, співаючи сомму,
не віддавай нікому!!!
Танцююча пластика
вигінів, стегон – на губах розпластана. Ста-лося? Ось! А! танцює
нага нога
Ти не готовий
бути моєю годиною:
зрання й до безкі-нОчності…
* * *
Пульс розчахнень
У формах глиняних.
Гліба – в камені.
Мі – не кам'яні…
Ти накочуєш
Хвилі ламані.
Дріжаки – по мені…
Я спалена…
– Спала?!
– Ні!
Спалах ахає.
За бороду – вечір загнаний.
Говориш:
– Думаю
Тіло – міною…
Шліфу бронзу
Чуттів пір’їною.
Вже &bd заручена Пальці світяться. Ця любов і є Стотрембітною. style="margin-left: 120px;"> …Не коханка – я!
Не – за викликом
Зачекай! Не йди!
Не йди!
Там – зависоко!
Леся Мудрак
src="https://img.edyna.media/pictures/uploads/images/Boi-Lirikov_afisha_A2 (4).jpg" style="width: 450px; height: 637px;" />
