Розповідь онлайн про кохання - "Істерика": автор Лена Катріч

Світ розділився на «до» та «після» і завмер, виразно демонструючи доленосність того, що відбувається. Я стояла біля вікна і намагалася зморгнути зовсім фантастичну картинку: прямо над моїм будинком зависла грань між зимою та весною. Ліворуч від мене вирувала снігова буря, низько висіли свинцеві хмари, а праворуч - ; світило яскраве сонце, танули бурульки та співали птахи. Я переводила очі зліва направо в очікуванні змін – ось зараз це має змішатися в одну божевільну круговерть і забрати звідси все, що наболіло у природи за цю довгу холодну зиму. Але йшли хвилини, а нічого не діялося. Наді мною зависло лихоліття. Природа всіма доступними їй методами демонструвала мені, що це не просто атмосферне явище, а якесь знамення. І воно явно мало свідчити про те, що я перебуваю десь на межі між любов'ю і ненавистю, між добром і злом, між пересічним минулим і прекрасним майбутнім.

Настають зміни? Не думаю. У моєму житті все було повсякденно, сіро та банально, нічого екстраординарного. І сьогодні все було, як завжди. Я відвернулась від вікна і майже пошепки промовила: – Хотіла б нагадати тобі, що ти чоловік. Крик, який панував ось уже другу годину в нашій квартирі, різко обірвався на найвищій ноті. Повисла п'ятисекундна пауза. Очі мого громадянського чоловіка стали скляними.
Здавалося, він напружив усі свої звивини і справді намагається щось згадати: «м» або «ж», «м» або все-таки «ж»?  Ще через тридцять секунд я зрозуміла, що мої надії на відновлення пам'яті марні. Після короткої паузи Євген продовжив по-бабчині голосити.

– І все-таки «ж», – зробила експертний висновок Скрипка, важко зітхнувши.
Скрипка – це звичайний музичний інструмент, з яким ми закінчили консерваторію чотири роки тому. Серед інших скрипок вона вирізнялася особливою уїдливістю, чудовим музичним смаком та вмінням розмовляти. Зрозуміло, чула та розуміла її я одна. Ми мали однаковий погляд на світ і одну душу на двох. Скрипка була геніальним музичним критиком і все навколо, як і я, сприймала виключно під цим кутом зору.

Ось і зараз вона лежала в білому шкіряному кріслі і з неприкритою гидливістю дивилася на мого майбутнього чоловіка, кривила Красень! Сьогоднішній виступ набагато сильніший за вчорашній. Тільки я на твоєму місці купила б йому нову концертну білизну. У цьому він виступає вже котрий місяць.
Я не ворухнулася. Мене ці істерики вже давно не тільки не виводили з рівноваги, а й навіть заколисували. Замість того, щоб страждати і плакати, як це робить більшість жінок у подібних обставинах, я релаксувала. У мене навіть не частішало серцебиття. До речі, не завадило б згадати, через що розпочався скандал. Якщо він зараз поставить якесь питання на тему, буде дуже ніяково. Як завжди, я відключаюсь на другій хвилині, не встигнувши вникнути в суть претензій. Скрипка тримає ситуацію на контролі до кінця.

– До вашого весілля залишилося два місяці? Пропоную запросити на перегляд твоїх подруг. Влаштуємо показовий святковий скандал. – Скрипка не втомлювалася виділяти отруту, коментуючи те, що відбувається, голосом театрального режисера.
З першого дня нашого знайомства з Євгеном моя улюблениця, зазвичай доброзичлива і лояльна до оточуючих, виходила жовчю на його адресу. Спочатку мені здавалося, що це банальне ревнощі. Але потім зрозуміла, що свій сарказм Скрипка відточує лише на одному об'єкті. Коли ж у консерваторії зустрічався скрипаль або віолончеліст, що сподобався їй, гаряче дихаючи мені у вухо, шепотіла:
– Проведи по губах мізинчиком і накрути пасмо волосся на пальчик. Дивися йому в очі! Довше дивися! Довше! Та не відводь же очей! Для того щоб давати подібні рекомендації, вона досконало опанувала мистецтво спокуси і флірту. Перед виходом на вулицю суворо оцінювала моє вбрання, парфуми та макіяж. По п'ять разів змушувала переодягатися, міняти прикраси та зачіски. Тільки переконавшись, що мій зовнішній вигляд може миттєво «паралізувати» будь-якого чоловіка, дозволяла вийти з дому. Жахливо злилася і переставала зі мною розмовляти, коли, замість того щоб затриматися в кафе з яким-небудь оперним обдаруванням, що подає надії, я бігла додому варити коханому борщ.

Але, загалом, вся ця музична какофонія в результаті була схожа на найдешевшу оперету у виконанні аматорського театру при ковбасній фабриці. Скандали були затяжними і з кожним разом все більше походили. На його виконання Євген підходив неформально. За погроз голос його набував відповідних обертонів, а при похмурій підозрілості забарвлювався шаляпінськими інтонаціями. Дуже вміло він чергував підвищення та зниження голосу, наділяючи його нескінченно різноманітними відтінками. Слова карбував чи вимовляв м'яко і вкрадливо, цідив крізь зуби чи плювався ними. Під кінець, вибиваючись з сил, інтонував все глуше і, нарешті, знесилено згасав. До апогею – хвилин двадцять. Ковтнемо коньячку? – Скрипці ставало нудно. Передбачуваність того, що відбувається, доводила нас обох до позіхання. Такого свинського ставлення до його старанності Євген сьогодні явно не вітав. Впевнена, що він віддав би перевагу биття посуду демонстрації відвертої нудьги. Після довгих зусиль над собою я таки солоденько позіхнула. Це був дуже необачний крок з мого боку, оскільки практично відразу в цьому грандіозному музичному творі стався перелом. Все пішло не за звичайним сценарієм. Очі Євгена засяяли шаленим вогнем, волосся стало дибки, груди – колесом.

Після звичайних пробіжок на кухню і назад він почав міряти кімнату великими кроками. Господи, і де він дістав такі кімнатні капці, які стукають, як чоботи на параді? А може, він ходив по магазинах і вибирав саме такі – на невеликому важкому шкіряному каблучці, щоб голосніше? Коли ходьба з кута в куток йому набридла, він забіг у туалет і голосно-голосно зачіркав сірниками. Імовірно, вивів штук десять, поки запалив цигарку. У мене взагалі з'явилася підозра, що він там набирає в рота дим, робить губи трубочкою і з силою видихає в щілину двері. За його задумом, це має надати сцені особливий трагізм. всі знають, що курить він дуже рідко і тільки тоді, коли дуже нервує. Не дочекавшись співчуття з мого боку, чоловік вилетів із туалету і з гуркотом грюкнув дверима. Потім кілька хвилин фальцетом кричав щось нерозбірливе, довго кашляв, після чого підлетів до скрипки, схопив її і з силою кинув знову в крісло.
– Ой, о-о-о-о! О-о-о-о! – заголосила Скрипка тоненьким голоском. Голосила явно не від болю – від приниження.

Я виринула з нірвани. Не вимовляючи жодного звуку, притиснула ображену Скрипочку до грудей, кинула в сумку гаманець з усіма своїми заощадженнями, дорогий бюстгальтер, на який витратила половину своєї немаленької зарплати, одягла курточку, шапочку, рукавички. Так. Зібралася. Здається все… Більше мене тут ніщо не тримає. Насамкінець я подивилася у вікно. На небі не було жодної хмари, вітер стих, а сонце посміхалося і показувало мені язик. Хмари вже були далеко, несучи за обрій зимову холоднечу разом із брехнею, нерозумінням і розчаруваннями.
І що, думаєте, зараз я розповідатиму, як, спотикаючись і вмиваючись сльозами, бігла зимовими вулицями в нікуди? Я не вийшла з дому, глибоко зітхнула і посміхнулася. Вдячна Скрипочка обіймала мене за шию своїми витонченими ручками і віртуозно видавлювала сльози, наївно розраховуючи на додаткове співчуття. Після кількох безуспішних спроб притиснулася до моїх грудей усім тільцем і замовкла, боячись злякати удачу. за кілька годин спокійно пили каву неподалік Ейфелевої вежі.

Ми зупинили таксі і всю дорогу до аеропорту із задоволенням сміялися над жартами рум'яного добродушного таксиста.
І все-таки скандал мене трохи вимотав. Коли ми сіли в літак, я одразу захотіла спати. Пахло мандаринами та шоколадом, у навушниках звучав спокійний блюз. Вона використовувала одночасно всі свої знання про мистецтво спокуси, одночасно демонструючи мені, що успіху можна досягти, навіть не маючи моїх струнких ніг та пишних грудей. Скрипочка справді обходилася мінімумом коштів. У її резерві, наприклад, не було блузки, на якій можна було б розстебнути пару ґудзичок, не мала міні-спідниці чи туфельок на високому каблучці. Зате в її арсеналі були чарівна й приваблива посмішка, майже дитяча щирість і пристрасна любов до музики. Саксофон, проте, вже перебував в ілюзії, що це він звернув на неї увагу, бентежився, червонів і безглуздо посміхався. Я занурилася в сон. Тільки я розплющила очі, вона міцно-міцно обвила мене ручками і зашепотіла в саме вухо:
– Вони житимуть у нашому готелі! Вони також один з одним розмовляють! Вони теж люблять джаз та блюз! І головне – ми з Сакс покохали один одного, а ти подобаєшся Денису! Поки ти спала, він не зводив з тебе очей! Я помовчала, осмислюючи почуте, а потім несподівано для самої себе. провела по губах мізинчиком, накрутила на пальчик пасмо золотистого волосся і виразно подивилася в очі новому знайомому.
– Довше дивися! Довше! – хвилювалася Скрипка.
І коли остаточно переконалася, що гарний молодий музикант уже потрапив у мої мережі, додала тихо і спокійно:
– Я тебе люблю. Тепер у нас все буде добре.

Ліна Катрич

_{фото shutterstock}