Як правильно вибудувати стосунки у сім'ї?
Плед, один спальний комплект і дві валізи книг – ось такий нехитрий скарб був у нашої молодої родини. Ми одружилися, коли наша країна розвалювалася на частини. Незабаром Узбекистан і Росія стали окремими державами, тому нам із чоловіком не було чого чекати від батьків, які залишилися в Ташкенті. Все, що вони висилали, пропадало по дорозі до нас у Санкт-Петербург. Грошей вистачало на порожній чай вранці і на обід з однієї страви вдень. Слово «вечеря» у нашому лексиконі на той час не було. Чоловік ходив худий як жердина. Я теж була не кращою. Такий собі сімейний частокіл, жартували ми з Матвієм. Вночі я часто прокидалася від того, що дуже хотіла їсти. Чоловік ночами працював на «швидкій», розвантажував із друзями вагони, писав курсове, я на вихідних – вигулювала собак сусідів за копійки, мила посуд у невеликому ресторані, а ночами шила одноразові рукавички для робітників. І все заради того, щоби заплатити за навчання. Нас як іноземців (!!!) перевели на контрактну основу. А залишалося доучитися всього два курси. Але ми не сумували. Я і Матвій були молоді, здорові і, як пам'ятаю, єдине, чого нам дуже хотілося, так це маминого фірмового плову по-узбецьки та тарілки гарячого супу.
В те «несолодке» час доводилося рахувати буквально кожну копійку. Пам'ятаю, як одного разу знайшла на дорозі сотенний папірець. і розплакалася. І зовсім не від щастя, а тому, що навіть не могла вигадати, на що її можна було б витратити. Усі доходи йшли на навчання. Ми з Матвієм не домовляючись, складали всі гроші в конверт з написом "Інститут". На їжу залишалася якась дрібниця. Речі ми давно не купували. Допомагали міські друзі. Дуже інтелігентно, щоб не образити, пропонували хтось куртку, хтось туфлі чи черевики.
На той час, я думаю, нам снився один страшний сон на двох. як доведеться звільняти кімнату в гуртожитку та шукати гроші на орендовану квартиру. Але все виявилося ще куди більш екстравагантним. Перед отриманням дипломів я дізналася, що вагітна. У той же час чоловік отримав роботу, але не за фахом. А мені запропонували невелику посаду в одній відомій норвезькій компанії. «Занадто багато мов ти знала, і занадто хотіла їсти», - сміявся потім Матвій. З того моменту все так закрутилося, що перші чотири роки після народження Єви ми взагалі не пам'ятаємо. Чоловік повністю поринув у комерцію, я носилася з ідеями іноземних меценатів. Але тільки завдяки роботі та нелюдським зусиллям. над собою нам вдалося через кілька років вилізти з бідності. Пам'ятаю, як стояла в дитячому магазині і болісно вибирала, що купити дитині: зимові черевики або легку новорічну сукню феї. І раптом зрозуміла, що можу купити і те, й інше! Що у мене вистачить грошей на ці покупки! Ті, хто не рахував копійки кілька років поспіль із місяця на місяць, мене не зрозуміє. А я чудово пам'ятаю, що мало не знепритомніла від щастя. У нас із чоловіком уже були гідні заробітки, коли ми переїхали до Львова. І якось безглуздо було тримати конверти, куди ми складали раніше гроші, якщо ми вже мали невеликі рахунки в банку. Та що там казати, теперішні кишенькові гроші колись становили наш місячний заробіток на двох. Ми давно перестали рахувати кожну копійку, але, слава богу, не дійшли до того, що почали тремтіти над витраченим доларом або пускати зароблені гроші на вітер. У нас роздільний бюджет не тому, ми хочемо бути вільними один від одного. Ні, лише тому, що ми стали вільними від грошей. А великі покупки ми, як і раніше, обмовляємо. І, що дуже приємно, часто робимо один одному сюрпризи, на які абсолютно не шкодуємо грошей.
Бюджет у цій сім'ї роздільний, а от досвід, погляди та найголовніше, цілі – спільні. Герої цієї історії дружно і згуртовано пережили важкі часи, були, як кажуть, по-справжньому разом (а не просто поруч) не тільки в радості, а й у поневіряннях, - і змогли "вирости". з цього важкого періоду, в буквальному сенсі витягнути себе з болота злиднів: вони заробили власним колосальним працею всі блага, які мають сьогодні. один одному опорою та підтримкою, адже тільки тоді можна йти далі і підніматися вище, коли я можу йти далі. є впевненість в тому, що поряд - надійне плече, яке стане "точкою опори, необхідною, щоб перевернути світ". сім'ї.
