Як насправді полюбити себе? Те, про що всі говорять, але мало хто розуміє
«Полюби себе» – фраза, яку ми чуємо так часто, що вона майже втратила свій справжній сенс. Але що насправді стоїть за любов’ю до себе і як навчитися відчувати власну цінність, не залежати від схвалення інших та залишатися на своєму боці навіть після помилок і невдач? Про це ми поговорили з психологом-психоаналітиком Вікторією Яночкіною.
– Вікторіє, «полюби себе» сьогодні, мабуть, одна з найпопулярніших психологічних порад. Але чомусь від неї не стає легше. Що взагалі означає любити себе?
Мені здається, ми дуже спростили це поняття.
Любити себе – це не щодня дивитися в дзеркало й повторювати: «Я найкраща». Не обов’язково купувати собі дорогі подарунки, ходити на масажі чи ніколи собі ні в чому не відмовляти.
Це все може бути приємною турботою про себе, але любов до себе значно глибша.
Любити себе – означає бути на своєму боці.
Навіть тоді, коли ти помилилася. Коли не відповідаєш власним очікуванням. Коли життя складається не так, як хотілося.
Саме в такі моменти найкраще видно, які у нас стосунки із собою.
– Тобто самоцінність проявляється не тоді, коли ми задоволені собою?
Саме так. Дуже легко любити себе, коли ти красива, успішна, закохана, тобою захоплюються, у тебе все виходить.
А спробуйте поставитися до себе з теплом тоді, коли ви провалилися, розлучилися, набрали вагу, не отримали бажаного, зробили помилку або хтось вас відкинув.
Ось там і починається справжня самоцінність.
Психологічно зріла людина не говорить: «Я повинна бути ідеальною, щоб мати право себе любити».
Вона говорить: «Я можу хотіти змінюватися, але мені не потрібно ненавидіти себе за те, якою я є зараз».
– А чому тоді так багато людей насправді не люблять себе?
Тому що ми дуже рано вчимося оцінювати себе через реакцію інших.
У дитинстві дитина дивиться на батьків і буквально зчитує: «Яка я? Чи достатньо я хороша? Чи можна мене любити?»
Потім до цього додаються школа, соціум, партнери, порівняння, соціальні мережі…
І людина поступово може побудувати внутрішню систему: «Я цінна, якщо…»
Якщо я красива. Якщо успішна. Якщо мене обирають. Якщо я хороша мама. Якщо чоловік мене любить. Якщо я заробляю достатньо.
Але це не самоцінність. Це цінність на умовах.
– Які ознаки того, що жінка залежить від зовнішнього підтвердження своєї цінності?
Наприклад, їй дуже складно бути самій.
Вона постійно потребує підтвердження, що її люблять, боїться відмови, надмірно реагує на критику, порівнює себе з іншими жінками.
Її настрій може повністю залежати від того, як поводиться партнер.
Вона може говорити: «Якщо він мене не обрав, значить, зі мною щось не так».
Але вибір іншої людини не є об’єктивною оцінкою вашої цінності.
Вас можуть не обрати і ви все одно залишаєтеся цінною.
Це дуже важлива психологічна опора!
– А чи не перетворюється «любов до себе» сьогодні на егоїзм?
Може. Особливо коли особисті кордони починають використовувати як виправдання для нездатності до близькості.
Людина що не вміє будувати стосунки з собою і з іншими буквально кричить:
«Я нічого нікому не винна».
«Мені всі заважають».
«Всі порушують мої кордони.»
«Головне як хочу я».
«Я обираю себе, тому мені байдуже, що відчувають інші».
Але це не про здорову самоцінність.
Здорова любов до себе дозволяє одночасно бачити себе й іншого. І він такий само цінний як і я.
Я можу сказати «ні», але не принижувати. Можу піти зі стосунків, але не зобов’язана оголошувати іншу людину токсичною. Можу мати власні потреби й водночас рахуватися з потребами близьких.
Зрілість – це не «я понад усіх».
Це «я важлива, і ти теж важливий».
– Тоді що конкретно може зробити жінка, яка хоче навчитися любити себе?
Почати слухати себе.
Не лише запитувати: «Що правильно?», «Що подумають?», «Чого від мене хочуть?»
А частіше питати:
«А чого хочу я?»
Дозволяти собі мати власну думку. Відмовлятися від того, що вам не підходить. Просити про допомогу. Не залишатися там, де вас систематично принижують. Не доводити свою цінність через постійне досягнення.
І ще одна дуже важлива річ – перестати говорити із собою так, як ви ніколи не говорили б із людиною, яку любите.
Спробуйте помічати свого внутрішнього критика:
«Ти ледача».
«Ти недостатньо красива».
«Ти нічого не досягла».
І запитати себе: «Я б сказала це своїй найкращій подрузі?»
Якщо ні – чому дозволяю собі говорити це собі?
– Чи має любов до себе обов’язково бути пов’язана з турботою про тіло?
Так, але не в сенсі нескінченного виправлення себе.
Турбота про тіло – це не покарання за те, що воно «неідеальне». Це спосіб сказати собі: «Ти для мене важлива».
Сон, харчування, рух, медичні обстеження, відпочинок, комфортний простір навколо себе – це теж психологія.
Ми часто говоримо про великі духовні речі, але самоцінність проявляється і в дуже простих рішеннях.
Наприклад, дозволити собі не витрачати весь вихідний на прибирання, якщо ви виснажені.
Іноді любов до себе – це не ще одна година роботи над собою.
Це передати частину побуту тому, хто може його взяти на себе, і піти гуляти з дитиною, зустрітися з подругою або просто поспати.
І тут для мене немає нічого про «лінь». Навпаки.
Якщо жінка може делегувати те, що не обов’язково повинна робити сама, і витратити цей час на дітей, чоловіка, роботу, відпочинок чи себе – це теж форма турботи про власне життя.
– А який головний міф про любов до себе ви хотіли б розвіяти?
Що спочатку потрібно полюбити себе, а потім життя зміниться в тебе всі полюблять.
Насправді це процес.
Ви можете сьогодні ще не любити себе повністю, але вже почати поводитися із собою з повагою.
Не подобається ваше тіло – але ви перестаєте його принижувати.
Страшно сказати «ні» – але ви поступово вчитеся це робити.
Ви помилилися – але не називаєте себе невдахою.
Вас не обрали – але не біжите доводити, що ви гідні любові. Ви даруєте відкрито любов тим, хто теж обирають вас.
Ось із таких маленьких дій і формується нове ставлення до себе.
– І все ж, як би ви одним реченням пояснили жінці, що таке справжня любов до себе?
Я б сказала так:
Любити себе – це не вважати себе кращою за інших. Це перестати вважати себе меншою за інших!
Це коли всередині з’являється людина, на яку ви можете спертися.
Не ідеальна. Не завжди сильна. Не без помилок. Але дуже цінна!
І, мабуть, найважливіший момент дорослішання – це коли ви перестаєте чекати, що хтось нарешті прийде і скаже вам: «Ти достатньо хороша».
Бо одного дня ви самі стаєте тією людиною, яка це вам говорить.
