«Не шукайте діагнозів, шукайте можливості реабілітації»: мама дитини-інваліда розповідає про шлях до здоров’я
Шестирічний Діма без кількох передніх зубів посміхається нам, а його мама Оля радіє: «Бачите, зуби у нас молочні випадають. Це так добре. Це означає, що організм відновлюватися почав після всього того жаху, що нам довелося пережити».
Ще рік назад Діма мав паралізовану ліву частину тіла, не міг ходити і говорити. Це результат складної операції на мозку, яку йому зробили у 7 місяців. Сьогодні, за словами реабілітологів, у хлопця є всі шанси повернутися до звичайного життя і піти наступного року в школу.
Між цими двома станами – півтора року безупинних реабілітаційних занять в Центрі інклюзії та корекції «Єва», фінансування якого повністю взяла на себе ГО «Фундація Течія», старання самого Діми та непохитна віра мами Олі в те, що вона поверне сина до нормального життя.
Про хворобу сина мама дізналася випадково. Той день вона не забуде ніколи. О 3 годині ночі вона прокинулася від різкого плачу 6-місячного Діми. Його крик змінила тиша – хлопчик втратив свідомість і впав у кому.
За день до цього у нього були прості ознаки застуди. Приходила навіть педіатр того дня, прописала ліки. І перед сном я дала синові ліки, а о 3 ночі його тіло скували страшні судоми. Він просто вивернулися колесом: голова з одного боку, ноги з іншого
– згадує Оля.
Швидка відразу забрала Дмитра до лікарні і почалися пошуки діагнозу. МРТ показало злоякісну пухлину мозку. В 7 місяців хлопчика прооперували.
Шрам був на всю голову. Син став овочем. До тієї фатальної ночі він розвивався як звичайна дитина: намагався сідати, агукав, а після операції всі його навички зникли. Він навіть не плакав. Сліз не було. Він просто тяжко дихав, не реагуючи ні на що
– згадує Оля.
Після операції на мозку почалися курси хімієтерапії. «Два місяці ми жили в нейрохірургії, а потім нас перевели до онкоцентру. І ще рік ми лікувалися там. Всі зуби у нас росли на «хімії», – каже мама Діми. А далі родина почала довгі скитання лікарнями з надією повернути сина до життя. «Де ми тільки не були, куди ми не їздили. А всі казала одне: нехай трохи підросте, давайте подивимося на динаміку, будемо спостерігати», – розповідає Оля і додає: «Все було на одних моїх плечах. Сказати, що було важко – це не сказати нічого. Адже я не місцева, в Києві була сама. На руках ще одна дитина – старший на півтора року від Діми син Михайло. За реабілітацію Діми ніхто не хотів братися, бо занадто маленький. Боялися брати відповідальність».
Мама була вимушена розпочала курс реабілітації самостійно.
Я відкривала ютуб і займалася з сином. А хто буде робити це, якщо не мама?
– каже Оля.
Сьогодні історія боротьби з раком Діми Виноградова лишилася далеко в минулому. Шість років він перебуває в ремісії. Залишилося повернути його навички до рівня навичок однолітків.
Нам дуже допоміг Центр «Єва». Ми тут з початку існування закладу. У нас чудові результати: Діма навчився стояти, ходити, повзати, самостійно їсти. Ви уявляєте? Він сам тримає ложку і їсть! Ще півроку тому я про це лише могла мріяти. А зараз ми працюємо над мовою. Звуки почав вимовляти, показує жестами – що він хоче. Тобто може попросити, показати. Але головний результат – наша спина. До занять через викривлення хребта у Діми були жахливі судоми. Він міг сидіти, лежати лише на правій стороні. І завдяки заняттям у басейні та лікувальній фізкультурі, завдяки нашим тренерам і реабілітологам, спина майже витягнулася, і Діма почав ходити
– розповідає Оля.
Результатами задоволена і Ольга Кравчук, президентка Благодійної організації «Фундація прямої допомоги»: «За півтора року роботи з Дімою – результати вражаючі. Хлопця ми знаємо з ще онкологічного відділення. Зараз йому 6 років, і він не ходив, не говорив, у нього не працювала ліва сторона. Одного дня минулого року, до війни, тут сиділи, чекали між заняттями, і щось йому давали. І тут він просто взяв лівою рукою предмет. Ми були у шоці. І він почав ходити. Він зараз ходить тримаюсь за стінку, але до цього він взагалі не ходив. Останнє МРТ його – це диво. У нього є шанс повернутися до повноцінного життя».
Поради мамам особливих дітей
- Не втрачати надію.
- Не опускати руки. Треба не лише вірити у свою дитину – а й постійно займатися реабілітацією.
- Якщо ви не можете знайти лікарів, які готові взятися за реабілітацію дитини, починайте самостійно. Матеріалів в інтернеті достатньо. Навчайтеся.
- У вас завжди буде не вистачати грошей на реабілітацію. Шукайте можливостей. Наприклад, про Центр «Єва», де вже 1,5 року займаємося безкоштовно, героїня матеріалу дізналася з мережі.
- Не сидіть дома і не плачте над бідою. Виходьте в люди, соціалізуйте дитину.
- Робіть все, що у ваших силах, навіть коли оточуючі у вас не вірять.
- Виховувати дитину з інвалідністю – це величезна праця і величезне навантаження для батьків. Тому відпочивайте за першої можливості, лишайте дитину на когось.
