5 головних помилок батьків

1. Дитині – все краще!
Буде набагато правильніше, якщо дитина засвоїть: в першу чергу краще – батькам, братам, сестрам. А потім йому. Бо до деяких речей треба зрости. Тому що не все ще заслужив. Знаючи, що він може отримати відмову, дитина вчиться цінувати те, що має. І поважати тих, хто поруч, бо розуміє: він не пуп землі.

2. Хвалити треба якомога частіше
Похвала має бути адекватною ситуації та пропорційною здобуткам, розповідає психолог Наталія Царенко у своїй книзі «Як ми псуємо наших дітей: колекція батьківських помилок». Якщо «погладжування» отримувати часто й незаслужено, цінність їх знижується. До того ж хвалити слід не процес, а результат, інакше дитина так і не закінчить розпочатого: адже «пряник» він уже одержав. Похвалою не можна принижувати: «Ну ось, будуєш із себе балбеса, а можеш!» З іншого боку, хвалити треба: адже дитина в першу чергу робить все заради мами та тата.

3. «Ранній розвиток» зробить його генієм
Основний аргумент противників форсування подій – всьому свій час. До 7 років розвивається рухова та чуттєва сфера, уява. Дитині важливо грати з однолітками, малювати, танцювати, слухати музику, а не лише тренувати інтелект. Малята, яких одразу занурили в розумовий процес, пропускають важливий етап розвитку. Вони ростуть більш черствими, з менш розвиненою фантазією.

При цьому, вражаючи мам і тат швидкими результатами на початку навчання (у три роки знає всі літери!), такі дітки в сім-вісім років уже порівнюються з однолітками, а в майбутньому можуть навіть відставати. Дитина має прийти до всього досвідченим шляхом. Наше завдання – допомогти малюкові отримати цей новий досвід.

4. Діти повинні слухатися
Вимагаючи від дитини беззастережного послуху, ми запускаємо бомбу сповільненої дії. У майбутньому «беззаперечний» дитина не зможе реалізувати себе. Наталія Царенко вважає, що такий підхід вирощує три типи особистості.

• «Зайчик сіренький» – до абсурду скромна людина, яка відсиджується за спинами інших. – особистість, якою треба керувати до кінця життя.
• «Типовий ботанік» – той, хто тікає від реальності у світ книжок і формул. Якщо ти не бажаєш синові чи дочці такого майбутнього, навчися прислухатися до його (її) думки. І поважатиме його особистість. При цьому ніхто не говорить про вседозволеність – межі та правила є обов'язковими.

  5. Мало хто замислюється, що навіть найлегший удар – насильство. Висновок, який зробить дитина: «Бити – можна. Фізичне покарання – це ще й величезне приниження. Особливо якщо «виховна робота» проведено на людях. Комплекс неповноцінності, тривоги та страхи – ось наслідки, здавалося б, безневинних ляпанців.

  Психологи сходяться на думці: бити дитину не можна. За жодних обставин. Є інші ефективні способи покарань: позбавлення задоволень та привілеїв, «виправні роботи» – на тлі повного ігнорування капризів. Пояснюй свою позицію. Засуджуй провину, а не дитини. І тоді замість підпорядкування ти отримаєш розуміння.