Як ужитися зі свекрухою?
Ось так батьки! З глузду з'їхати, у всіх свекруха як свекруха, а у нас – суцільне непорозуміння! Пригадую, як я вперше попросила маму чоловіка посидіти з онуком. І що почула у відповідь? «Дашуня, вибач, але дітей народжували ви, ось вам і виховувати». Я навіть слухавку випустила. Так хотілося знову набрати номер і висловити все, що я думаю про свекруху. Вона ж рідна бабуся! Чи я щось не розумію в цьому житті?! Я, звичайно, не раз зверталася до Марії Геннадіївни за допомогою. Думала, що в неї на той момент було якесь помутніння. Але помилилась. Помутніння з роками не минуло. Вона, як і раніше, не збиралася няньчитися з онуками! А я, між іншим, через неї не можу вийти на роботу! Мені доводиться цілодобово возитися з дітьми! Ці каші-пелюшки-іграшки-повзунки вже сняться ночами. Я з жінки перетворилася на якусь безстатеву істоту. Мені навіть ніколи привести себе в порядок.
Старшому – вісім, за ним потрібне око та око: та ще відірва! Лизонька – п'ять, але це не дівчинка, а отаман у спідниці, всі побиті шибки у дворі – наші. А молодшому, Артемку, два роки. З ким я його залишу, коли забираю старшого зі школи та веду на тренування?!
Наше покоління виховували бабусі. Я – не виняток. Щоліта батьки відправляли мене до села. Цікаво, а якби моя баба Настя сказала, що їй не хочеться вовтузитися з онуками? «Відправляйте дітей назад до міста. У мене за розкладом збирання ягід!» Сміялося б усе село. Її точно ніхто не зрозумів би. З нами поралися бабусі та дідусі. Батьки ж спокійно будували своє життя. Без нервування. Але свекруха явно з іншого тесту. Якщо мова заходить про виховання, вона починає розповідати мені, як сама поставила на ноги двох дітей. Марія Геннадіївна працювала на Півночі на двох роботах, батьків поряд не було, а діти часто сиділи вдома самі. Воно і видно – мій навіть власну маму на місце поставити не може! Адже свекруха у нас особлива: їй незабаром п'ятдесят стукне, а в неї особисте життя на першому місці. На форумі зареєструвалася. Стежить за вагою. Ходить із подругами до театру. Сиди з онуками та в'яжи їм теплі шкарпетки! Або забирай із собою на курорти! Що ти на пляжі робиш? Книжки читаєш і відпочиваєш на своє задоволення! А діти все літо у місті. Вірите, мене іноді така агресія бере! Інші онуків дочекатися не можуть, а я їй троє подарувала! Живи та радуйся!
Так ні. У свекрухи, розумієте, друге дихання відкрилося. Я не здивуюсь, якщо вона завтра заявить, що хоче записатися ще на якісь курси. Надивилися бабусі серіалів, подавай їм усі принади життя! От скажіть, у її роки всі подібною дурницею займаються чи тільки мені так пощастило зі свекрухою? І хіба про таке життя я мріяла, коли виходила заміж? Зав'язала волосся у хвостик – та до плити. Зирнула за весь день один раз у дзеркало – і знову до ладу. Сиджу у дворі, дивлюся на своїх дітлахів і реву: ні, мені свекруха точно за якісь гріхи дісталася. Не може ж таке чудо п'ятдесятирічного віку вирости з нормальної жінки.
А хто сказав, що бабусі повинні ростити наших дітей? Їх вирощують саме батьки, і намагатися «вручити» потомство старшому поколінню негідне звання «доросла людина». У цій історії відчуття «неправильності» викликає сама Даша. Вона міркує як типовий споживач, як людина, якій всі довкола повинні. Даша зі своїми скаргами та претензіями у свої 27 років набагато глибша стара, ніж її свекруха, яка радіє життю і не збирається собою “жертвувати”. Мудра жінка, вона добре розуміє, чим такі жертви обертаються.
