Як правильно матюкатися українською: думка експерта
Вчора, 25 квітня, було ухвалено Закон про мову. Для багатьох людей це стало ще одним поштовхом для переходу на українську. Але, будемо чесними, у кожної з нас виникають ситуації, що вимагають міцного лайливого слова. Як матюкатися правильно українською? Чи знайомі нам образливі слова — калька з російської? Чи завжди обсценну лексику використовували в Україні, чи це якась нова мода?
За відповідями на ці питання ми звернулися до експерта-філолога.
В Україні лаються ще з тих часів, коли не існувало Київської Русі. Кожна мова має «низову», «непристойну лексику», кожна мова має табу на пряме називання окремих понять, речей, тварин тощо. Іноді табу виникають через благоговіння і страх, іноді через непристойність. Прямі назви, які порушують ці табу стають «непристойностями».
Тут доречно згадати, що слово «член» — це лише скорочення від фрази «чоловічий статевий член» у початковому значенні «кінцівка», тобто «чоловіча статева кінцівка». Зараз розуміння слова «член» звузилось переважно до позначення пеніса, тому архаїчний «член» також став непристойним словом.
Чи відрізняється українська лайка від тієї ж російської і чи є якісь типово українські матюки? Я схильний сказати, що ні. Вся лексика, яку ми вважаємо «русским матом» насправді є спільнослов’янською і часто походить іще з санскриту. Споріднені слова можна знайти і в балтійських мовах. Я мушу зазначити, що «матюк», або, як його називали колись, «лая матірна» — це образа матері, а не генітальна лексика. Це різні речі. Ми ж нині під «матюками» зазвичай розуміємо «грубу непристойність».
Є певні регіональні слова, які сформувалися окремо від інших мов, але по суті — це ті самі слова, які виглядають інакше. Скажімо, слово «п**да» і слово «пуцюрина», вживане на Гуцульщині — однакові як за змістом, так і за експресією. Вони однаково непристойні. Як я вже казав – основні «непристойні слова», котрих є чотири, спільні для всіх слов’янських мов. Тому існують переважно регіональні варіанти чи евфемізми.
«Типово українських», як і «типово російських» чи будь-яких інших матюків не існує. А от вживатися вони можуть по-різному — на те це різні мови.
Також лайлива лексика в нас головно спільна з Польщею. Не без винятків — є грубе (але не геть неприйнятне) польське слово gach, яке російською можна перекласти як «ё**рь» (відверто підцензурне). Лайка, характерна для конкретної мови, залежить переважно від здатності цієї мови утворювати нові слова на основі старих (pierdolenie i wypierdolać у польській мові не мають перекладу в українській, попри наявність слова «пердолити»).
Також залежить від фантазії, бо ту ж польську фразу chuj rybi я досі не можу читати без сміху, при цьому самі поляки не знають до ладу, що ця фраза означає. Образлива – та й по всьому. Щодо угорської – тут важче. Точно є слова kurva, picsa і pöcs. Перше запозичили без змін, інші два – варіації праіндоєвропейських коренів для угорської фонетики. Українські слова «пуцька» і «поцька», скоріш за все, стали основою для формування лексики в угорській.
«Типових для країни матюків» не існує за межами проговорених вище прикладів. Ще більша помилка — вважати, що є «матюки, об’єднані певною темою»: навколосексуальною чи фекальною. Є кілька широких категорій, у яких слова схильні огрублюватися і набувати лайливих відтінків, але вони приблизно універсальні для більшості мов світу.
Наприклад, єдина причина, з якої ми віримо, що італійська мова має за лайку лише побожні вислови: Італія – це католицька країна, в якій знаходиться Ватикан. Madre di Dio – це взагалі не лайка, це вираження експресії. Українською теж кажуть «Матір Божа», і польською «Matko Boska», і взагалі релігійна лексика використовується в лайці в усьому християнському світі — тому що такі фрази для християнина порушують третю заповідь. Вони неприйнятні через гріховність, а не через непристойність.
Хоча їх можна комбінувати. Згадайте бабу Довженка у «Зачарованій Десні» чи клятви Диявола з фільму «Пропала грамота» – це те, що в нас називається «божитися», тобто використовувати релігійно насичену лексику для підсилення авторитету сказаного.
Для християнина подібний вчинок є гріхом, але це не робить слова лайкою.
Зате слова fica, fanculo, fottere в італійській мові є цілком собі тим, що ми б назвали «матюками». Але вони не лунають з екранів, їх рідко вживають у книжках, а ще рідше — перекладають прямо. «Характерність лайки» – це дрімучий міф, помножений на незнання іноземної мови. До слова, лайка не вважається мовною нормою і «офіційною» мовою не регламентується. Тому ви сміливо можете лаятись так, як вам більше подобається і як вважаєте за потрібне.
