«Імунітет» Еули Бісс: усе, що ти хотіла дізнатись про вакцинацію, але боялась спитати
Спільно з видавництвом Наш формат ми запускаємо ряд публікацій уривків з книг відомих письменників, щоб ти змогла ближче познайомитися з їх творіннями. І починаємо ми серію публікацій з книги "Імунітет. Правда і міфи про щеплення" американської письменниці Еули Бісс.
Еула Бісс, авторка книги "Імунітет. Правда і міфи про щеплення", - донька поета та лікаря. Вона сама письменниця і відома есеїстка, а ще мама. Це дозволяє їй подивитись на проблему, яка в іншому випадку могла б бути описана доволі нудно, під іншим кутом.
Авторка досліджує різні вакцини та їхню історію: як вони розробляються, в чому їхня суперечливість і чому ми їх так сильно боїмося; розмірковує про свій досвід материнства та гігієну й спростовує найпоширеніші міфи про вакцинацію.
У мого батька залишився шрам на лівому плечі від щеплення проти віспи, зробленого понад півстоліття тому. Завдяки цій вакцині віспу знищили в цілому світі; останній випадок природного зараження трапився в рік мого народження. Через три роки, у 1980-му, хворобу, яка у XX столітті погубила більше людей, ніж усі війни того сторіччя, було офіційно оголошено подоланою.
Зараз вірус віспи наявний лише у двох лабораторіях світу: у США і в Росії. Невдовзі після ліквідації захворювання ВООЗ кілька разів установлювала кінцеві терміни знищення зразків вірусу, але жодна країна їх не дотрималася. Під час обговорення цього питання у 2011 році Сполучені Штати аргументували свою позицію тим, що треба більше часу для розробки кращої вакцини, просто про всяк випадок.
Зараз віспа перестала бути хворобою і є лише потенційною зброєю. І навіть якщо останні зразки будуть знищені, вона може залишитися зброєю. Ми не знаємо багато чого про віспу, зокрема чому це настільки вірулентне захворювання, але наших теоретичних знань достатньо, щоб воскресити її в лабораторії. «Наші знання, — зауважує Карл Ціммер, — забезпечують вірусу своєрідне безсмертя».
Через тридцять років після того, як у США припинили вакцинацію проти віспи, уряд попросив дослідників з університету Айови перевірити рештки запасів вакцини на ефективність. Це було після 11 вересня, коли вивчався кожен можливий теракт, включно з використанням віспи як біологічної зброї. Вакцина проти віспи виявилася ефективною навіть після зберігання десятиліттями, а також розведення для збільшення кількості. Але результати випробувань вакцини, каже Патриція Вінокур, директорка університетського дослідно-освітнього відділу з питань вакцинації, виявилися «неприйнятними за нинішніми стандартами». У третини вакцинованих була серйозна лихоманка або висипання, а в деяких випадках спостерігалося нездужання протягом кількох днів.
Ця вакцина, яка ліквідувала віспу, була набагато небезпечнішою, ніж будь-яка теперішня вакцина з графіка дитячих щеплень. Ризик смерті після вакцинації проти віспи, за однією з оцінок, становить приблизно один на мільйон. А ризик госпіталізації — приблизно один випадок на сто тисяч. Батьки дітей тогочасного покоління погодилися на цей ризик. Вони були також поколінням піонерів у боротьбі з поліомієлітом, батьки 650 тисяч дітей з усієї країни добровільно зголосилися на тестування першої вакцини проти поліомієліту. Це було після того, як Йонас Солк випробував вакцину на собі та трьох синах. Я бачила фотографії цих піонерів — школярів, трохи старших за мого сина, що стояли в черзі із закоченими рукавами сорочки й усміхалися перед камерою.
«Вони боялися поліомієліту й атомних бомб, — пише Джейн Сміт про своїх батьків, — однаково трактуючи ці загрози як несподіваний удар, якого завдають без попередження, руйнуючи життя разом із життям дітей». Першопрохідці в боротьбі з поліомієлітом народилися після Хіросіми, батьки багатьох з них побували на війні. У підписуваних формулярах, що засвідчували участь дітей у програмі експериментальної вакцинації, вказувалася не згода, а «вимога» стати частиною випробування. Важко уявити батьків, які зараз звертаються з такою вимогою. Хоча ми звично закликаємо проводити додаткові тестування вакцин і більше випробувань на людях, невисловлене припущення полягає в тому, що ми не бажаємо, аби наші діти стали піддослідними.
Поліомієліт — наступне захворювання, яке можна ліквідувати вакцинацією, хоча це зробити складніше, аніж з віспою. На відміну від віспи, більшість людей, які заразилися вірусом поліомієліту, хворіють без симптомів і розвитку паралічу, але можуть передати вірус іншим. Відсутність добре помітного висипу, як при віспі, ускладнює виявлення недуги й карантинні заходи, тому ліквідація поліомієліту більше залежить від загальної вакцинації.
Поліомієліт зараз є ендемічним захворюванням лише в Пакистані, Афганістані та Нігерії. Кампанію з ліквідації хвороби в Нігерії тимчасово припинили у 2003 році через страхи, буцімто західні держави задумали стерилізувати мусульманських дітей, — чутки роздули місцеві релігійні та політичні лідери. «Ми вважаємо, що сучасні гітлерівці зумисне підмішали в оральну поліомієлітну вакцину протизаплідні препарати й забруднили її вірусами, які викликають ВІЛ та СНІД», — заявив голова Верховної ради з питань шаріату в Нігерії, закликаючи батьків відмовитися від вакцинації.
Під час конфронтації Заходу з мусульманським світом, зазначає антропологиня Мар’ям Яхая, вторгнення в Ірак та Афганістан викликало в нігерійських мусульман асоціацію зі вторгненням у їхні будинки під час поголовної вакцинації. А оскільки поліомієліт був ендемічним у мусульманських регіонах країни, кампанія проти поліомієліту видавалася непропорційно орієнтованою на мусульман. До цього долучилася невизначеність, пов’язана з кризою влади. Змагальні політичні групи затіяли перевірку пероральної поліомієлітної вакцини на наявність естрогенів, які можуть впливати на фертильність, й оприлюднили різні результати — від відсутності до наявності слідів. На той час у країні не вистачало первинної медичної допомоги. «Нігерійці дивуються, чому федеральний уряд за підтримки міжнародної спільноти, — пише Яхая, — витрачає величезні ресурси на безкоштовні вакцини проти поліомієліту, коли основні медикаменти для лікування навіть незначних недуг залишаються недоступними середньостатистичній людині». Намагаючись викоренити поліомієліт, міжнародні організації не приділяли такої ж уваги іншим контрольованим захворюванням, таким, як кір, хоч від них гинуло більше дітей.
«Що стає дедалі очевиднішим у цих розмовах, — пише Яхая про свою польову роботу в Нігерії, — то це відсутність довіри до уряду та Заходу, яких багато хто вважає партнерами у злочині». Цією недовірою, застерігає вона, не варто нехтувати, а чутки про вакцинацію слід розуміти як «ідіому, що викристалізовує важливе розуміння, враховуючи ширший політичний контекст колоніальних і постколоніальних часів». Уже у 2004 році, менш ніж через рік після початку бойкоту, Нігерія стала центром розповсюдження поліомієліту у світі. Хвороба поширилася на сімнадцять інших країн, зокрема на Бенін, Ботсвану, Буркіна-Фасо, Камерун, Центральноафриканську республіку, Чад, Кот-д’Івуар, Ефіопію, Гану, Гвінею, Малі, Судан і Того. Бойкот закінчився після того, як нігерійські чиновники схвалили використання вакцини проти поліомієліту, яку виробляла компанія з мусульманської країни.
У 2012 році лідер талібів на півночі Пакистану заборонив вакцинацію проти поліомієліту у своєму регіоні доти, доки США не припинять завдавати удари безпілотниками. Кампанія з вакцинації, за його словами, є формою американського шпигунства. Хоча це нагадувало чутки про змову в Нігерії, на жаль, знайшлися підтвердження. У полюванні на Осаму бен Ладена ЦРУ використовувало фіктивну кампанію з вакцинації (вводилася справжня вакцина проти гепатиту B, але не в кількості трьох доз, потрібних для вироблення імунітету) для збору зразків ДНК, щоб підтвердити місце перебування бен Ладена. Цей обман, як і інші воєнні акції, коштував життя жінкам і дітям. Пакистанські працівники у сфері охорони здоров’я, команда з понад 110 тисяч жінок, навчених надавати медичну допомогу з обходом від дому до дому, уже пережили роки жорстоких залякувань з боку талібів, а тут ще додавалися підозри у співпраці із ЦРУ. Незабаром після того, як таліби заборонили імунізацію, дев’ятьох вакцинаторів, серед них було п’ять жінок, вбили під час скоординованої серії нападів.
Після цих подій кампанія боротьби з поліомієлітом у Пакистані призупинилася, але коли вона відновилася, вбивства продовжилися і в Пакистані, і в Нігерії. У Нігерії 2013 року було застрелено дев’ятьох вакцинаторів, а в Пакистані вбито двадцятьох двох медичних працівників. Коли кампанію з вакцинації призупинили, пакистанський штам поліомієліту виявили у зразках стічних вод у Єгипті, де майже десятиліття не було поліомієліту. Згодом вірус поліомієліту виявили в Ізраїлі, секторі Газа й на Західному березі, а також у Сирії; він призвів до паралічу тринадцяти дітей. Здатність поліомієліту поширюватися через національні кордони робить відмову від вакцинації біологічною зброєю в міжнародних війнах.
У фільмі Френсіса Форда Копполи «Апокаліпсис сьогодні» є сцена, страшніша за його адаптацію «Дракули»: полковник Курц розповідає, як, повернувшись у табір, де раніше допомагав вакцинувати дітей проти поліомієліту, виявляє відрізані в дітей руки. «Там їх була купа, — каже він, — купа крихітних рук». Це фільм про війну у В’єтнамі, який перегукується з повістю «Серце пітьми», де також є купи людських рук у Бельгійському Конго.
Мені пригадалися ці маленькі ручки, людські руки, коли моя знайома, яка народилася у В’єтнамі під час війни, оповіла, що зазнала впливу агента «Оранж»** в утробі матері. Після приїзду у США вона не вакцинувала своїх немовлят з багатьох причин, включно з почуттям небезпеки. Мені важко було щось заперечувати, оскільки моє розуміння безпеки сформувалося в захищенішому, ніж у неї, житті. Я не могла переконувати її ризикувати дітьми заради громадян країни, яка поставила під загрозу її ж здоров’я. Найкраще, що я могла зробити, — це вакцинувати свою дитину в надії захистити і її дітей. Якщо вакцинацію можна розглядати як частину воєнних дій, то можна — і як дар любові.
- Читай книгу за ПОСИЛАННЯМ.
